Глава 8. Знайомство з нареченим.

Глава 8. Знайомство з нареченим.

Люцифер зняв шолом, відкинув його убік, і той зі стуком покотився коридором, поки не уперся рогами в стіну. На щастя, роги виявились лише атрибутом шолома. На мене дивився чоловік, якому можна було дати на вигляд років 25-27. Вродливий над міри. Бездоганні риси, чітко виражені вилиці, вперте підборіддя з невеликою ямочкою, красива форма довгих брів, мов крила у чайки, тонкі, але виразні, губи. Та все разом таке гармонійне, таке привабливе, що ні в казці сказати, ні пером описати. Я навіть не уявляла, що чоловік може бути таким вродливим. До того ж краса ця не робила його схожим на жінку, навпаки. Це була надзвичайна чоловіча врода. Хотілося цілувати його сліди…

Я заплющила на мить очі і нагадала собі: це Люцифер, люба, найбільше Зло у світі, так, неймовірно гарний, та чого ти гадала, що він має бути потворним? Він у минулому ангел, навіть архангел, вони завжди вирізнялися надзвичайною привабливістю, а Люцифер вважався кращим серед кращих. Та тепер він – грішний ангел, той, що втратив крила, той, кого скинуто за непокору з небес. Не забувай і не піддавайся чарам. Втім, можна порадіти, що не доведеться терпіти у своєму ліжкові чудовисько.

Я розплющила очі і поглянула на Князя Темряви вже більш критично. Так, якби до цієї краси ще хоч тінь посмішки на обличчя. Та навпроти на ньому немов застигла всесвітня туга, а це псує усю красу. А ще я зазирнула у його очі… Якщо все останнє видавалось людським, хоч і бездоганним, то очі одразу видавали сутність. Вони були чорні, повністю, абсолютно. Ні зіниці не відрізнити, ні райдужки, білків зовсім не видно. Немов хтось налив чорної фарби. Схоже на чорне золото, з якого зроблена каблучка, тільки у ній хоч одна загубилась іскорка, а у цих очах – жодної. Навіть вогонь смолоскипів не відбивається. Абсолютна темрява, жива, глибока, мов вир. Вигляд жахливий, я навіть здригнулась.

Люцифер немов і не помітив.

- Ну, здрастуй, наречена! – А голос у нелюда приємний, грудний, глибокий, обволікаючий, мов солодка згуба.

- Кх… Кх… - Я намагалась щось видавити у відповідь, та марно. Це, мабуть, шок. Не кожен день доводиться виходити заміж за Князя Темряви. О, я ще здатна жартувати? Правда, лише у себе в голові, та й це радує, бо там, де пробився сміх, продовжується життя.

- Та що ж ви усі німієте, побачивши мене? – зневажливо скривився Люцифер. – Так, зовнішність маю ангельську, та це не значить, що буду по голівці гладити та усі вибрики терпіти. За найменшу непокору чи невдоволення будеш покарана. Ти почула мене, Віолетто?

Спромоглася лише кивнути, здригаючись від думки, що зараз звелить виконувати подружній обов’язок, так би мовити, не відходячи від каси. Бо він же, бачу, голодний. А з голодним чоловіком розмовляти – то дурна справа. Біда лише в тому, що втамувати його голод може не борщ із галушками і не шашлик з молодим виноградним вином, а лише моє Світло, яке він може отримати  тільки за допомогою сексу. А я не готова!

- Бачу, що ти неготова, - відгукнувся на мої думки Люцифер. – Я й так поблажливо дозволив Доглядачеві підготувати тебе зарання до виконання почесної місії, та, мабуть, дарма?

Я сковтнула, притискаючи до себе валізку.

- Дивитись нудить, - скривився Князь Темряви. – Так. Слухай моє рішення. Маєш шість днів, щоб адаптуватись на новому місці і підготуватись до весілля. На сьомий день візьму тебе за дружину з усіма витікаючими з цього наслідками. Бери! – Відчепив від пояса велике металеве кільце з купою ключів найрізноманітнішої форми та розміру, кинув мені. Я, звісно, не спіймала, та й не збиралась ловити, тож зв’язка із дзвоном гепнулась на підлогу. – Ти ж вже майже господиня тут, - вимовив глузливо. – По ліву руку – гостьові кімнати, займай будь-яку. По праву – усілякий мотлох зібрано. Вибереш гарний одяг, прикраси, необхідні речі. У цьому лахмітті бачити тебе не бажаю! – І чим йому не сподобались мої модні джинси з поетичними дірочками? – На цьому поверсі можеш ходити, де забажаєш. На першому тобі робити нема чого, там кухня, комори, підсобні приміщення і кімнати для слуг. На третій заходити самій категорично забороняю, тільки коли я запрошу, бо там знаходяться мої покої. Все зрозуміла, Віолетто? – гаркнув так, що я аж підскочила.

Швидко закивала головою. Хоч би швидше йшов, бо гнітять мене оті залиті темрявою очі.

- Бачиш, який я добрий? – блиснули білі зуби, та назвати посмішкою ту гримасу я б не змогла. – Розважати тебе не збираюсь, є чим і без тебе зайнятись. Зустрічатись будемо щовечора за вечерею о восьмій годині, бо маємо ж одне до одного звикати. А зараз іди і відпочивай, бо бліда така, що у домовину кращих кладуть.

Зробивши такий невдалий комплімент, Люцифер крутнувся на підборах і, не прощаючись, покрокував коридором геть. Рогатий шолом сам стрибнув у простягнуту руку, Князь Темряви насунув його на голову і чорна рогата постать попрямувала коридором, дивно збільшуючись у розмірах з кожним кроком. Я заплющила очі і потрясла головою, а коли розплющила – нареченого вже не було видно. До речі, і коридор придбав звичайну перспективу, зменшуючись удалині, як і годиться. Отже, це було зроблено, щоб залякати, шокувати, пригнітити? У нього вийшло. Майже.

Я нахилилась і підняла ключі. Ого, які важкі! Скільки ж їх тут? І як здогадатись, який від яких дверей? Що, шляхом спроб і помилок? Так це можна годинами колупатись. Це, що, називається: займи наречену справою, щоб не нудьгувала? А ще: туди ходи, туди не ходи!.. Він, що, не знає людської, а особливо жіночої, психології? Якщо кудись не можна, то саме туди й хочеться.