Глава 7. До Пекла.

Мабуть, це останній у моєму житті захід сонця… У Пеклі ж немає сонця? Яке, взагалі, життя чекає на мене? Одруження на темну. Навіть уявити не намагалась, який він, той Люцифер. Найбільше Зло цього світу…

Що б не уявляв, ніколи не вгадаєш. Може, такий, що я вмиратиму щоразу від одного лише погляду на нього? І так триста років поспіль? О, небеса! Ніколи вже їх не торкнутись крилом. Така вже моя доля, точніше, недоля.

Я довго милувалась красою Дніпра і міста, що тонуло у вечірніх сутінках, розмальованих чарівними фарбами хмаринок, вдихала на повну свіже вологе повітря, дослухалась до плескоту хвиль. Дихаєш – і не надихаєшся ніяк…

А Доглядача все не було видно. Я навіть подумала, що, можливо, затьмарення розуму минуло, і я можу повертатись додому і продовжувати своє звичне життя. Та лише торкнулася рукою ручки валізи, як одразу й відпустила її, по помітила знайому фігуру у сірому костюмі.

- Добре, що прийшла сама, - посміхнувся чоловік.

А в мене в голові, що вже встигла потішити себе надією на благополучне завершення події, крутилися думки, як уникнути зустрічі з Люцифером.

- Гадаю, занадто рано я з’явилась…

- Я спостерігав за тобою, дав тобі час насолодитись звичним пейзажом.

- Я не про те. Це одруження… Чому ви так поспішаєте? Кінцем світу ще й не пахне. Можна було б почекати хоча б років п’ять-десять…

- Ще й як пахне! – суворо звів брови докупи Доглядач. – Можливо, звичайній людині це не надто помітно, та щороку ми все ближче до краху. Війни, катаклізми, катастрофи. Все йде по зростаючій, все більше, все частіше, все страшніші наслідки.

Ураган «Катріна» стер з лиця Землі Новий Орлеан і забрав життя 1720 чоловік.

Землетрус і цунамі у Японії забрав 16 тисяч життів і викликав аварію на АЕС у Фукусімі, радіаційна хмара двічі обійшла Землю.

Землетрус на Гаїті – загинуло 220.570 чоловік, не рахуючи тих, що зникли без вісти.

Цунамі через землетрус в Індійському океані зачепило купу країн, а число загиблих орієнтовно сягає 300 тисяч.

 А скільки збитків принесли урагани «Ендрю», «Сенді», «Айк», «Вільма», землетруси у Новій Зеландії, в Індонезії, в США, Перу, повені у Тайланді та в Європі. Аномальна спека і лісові пожежі, руйнівні смерчі та виверження вулканів, глобальні засухи та снігові бурі… Техногенні катастрофи. Вбивчі віруси. Війни. Немає місця на планеті, яке б не постраждало. Тисячі гинуть, сотні тисяч залишаються без даху над головою. І це все – реалії двадцять першого століття!

Оу, як сумно…

- Але ж… Невже, коли Люцифер отримав, наприклад, у вісімнадцятому столітті свою відьму, одразу припинились усі війни на планеті? Воїни опустили зброю? Не було природних катастроф? Не гинули люди? Перестали вбивати, красти, дурити одне одного?

- Звісно, ні, дитя. У кожній людині є Світло, а є й Темрява, і вона нікуди не подінеться. Зате можна знизити її інтенсивність. Добро і Зло мають знаходитись у рівновазі, інакше зламаються самі терези. А зараз саме до цього ми й наближаємось. Повір, якби-то можна було відкласти хоч на рік, я б відклав.  Сьогодні Вальпургієва ніч, найсприятливіший час для переходу живої людини до Пекла. Через рік може бути пізно.

Від цих слів мені стало ще сумніше. Я не можу зробити щасливим людство, позбавити його хвороб, забезпечити мир та дружбу в усьому світі, перетворити Землю на рай. Але я можу відновити рівновагу і дозволити буттю продовжуватись, продовжуватись протистоянню Світла та Темряви.

Що ж, хай буде так.

Я кинула останній погляд на чарівний захід сонця. Бачу, тягнути далі нема резону. Так, людині притаманно боятися майбутнього, панікувати, впадати у відчай, та коли все вже вирішено і людина розуміє, що нічого не змінити, то або ламається, або приймає ситуацію. Я не зламалась. Якщо з корабля, що несе мене до Пекла, мені не зістрибнути, то маю заспокоїтись і жити далі. Мені ж обіцяно ще триста років. Хто знає, може я б на Землі нагрішила так, що через кілька десятків років потрапила до Пекла так сказати звичайним шляхом, як інші грішники, тільки тоді вже не нареченою, а прямісінько до котлу з киплячою смолою. В усьому слід шукати позитив. Чоловік – Князь Темряви? Ну, то й що? Зайнята особистість, справ по горло, гадаю, вдома не сидить у трениках з пультом від телевізора у одній руці і банкою пива у іншій. Хай займається своєю роботою, а я буду тихенькою та непомітною, мов мишка. Можливо, я йому навіть не сподобаюсь і він сам мене уникатиме. Правда, я не знаю, яким чином Люцифер поглинатиме моє Світло…

- Доглядачу!

- Запитуй, дитя.

- Князь Темряви почне мене «їсти», тільки-но я опинюсь у Пеклі? Як взагалі це відбувається? Я відчуватиму? Це боляче?

- О, ні, це не буде відбуватись постійно і зовсім не боляче. Люцифер поглинатиме твоє Світло під час… під час… виконання подружнього обов’язку.

- Що-о?

Усі мої надії не сподобатись майбутньому чоловікові та уникнути сексу рухнули, мов вежа із карт.

- Це не боляче, - повторив Доглядач. – Ти навіть не помітиш, як він братиме частину твого Світла. Якщо будеш покірною та приязною, Люцифер не образить. Лише років через двісті або й більше почнеш відчувати втому, слабкість, які будуть поступово підсилюватись. І так – поки вистачить Світла. Послухай добру пораду, поводь себе тихо, не привертай зайвої уваги, не заперечуй, не скигли – і проживеш ще багато спокійних років…