Глава 4. Втекти від долі.

- Зніміть з мене це! Я вимагаю! Якщо не знімете – зараз же зателефоную до поліції!

- Я не можу цього зробити, Віолетто. І ти не зможеш. Це – обручальна каблучка Люцифера. Її не розбити, не розламати і не розпиляти. Позбутися її можна лише разом із пальцем, та не раджу цього робити, бо це нічого не змінить. Каблучка – лише символ, не більш того.

Це мене трохи заспокоює. Чомусь гадала, що вона може на мене якимось чином впливати.

- Але ці сни… Жахливі сни…

- То лише сни, Віолетто. Ти бачиш їх тому, що намагаєшся впиратися. Прийми ситуацію, змирися – і вони не будуть більш тебе мучити.

- Що це за матеріал?

Сонце при заході кидає на землю останнє проміння і я помічаю те, чого не бачила раніше. У глибині чорного каменю чи металу, з якого виготовлена каблучка, ховається крихітна іскра, майже непомітна. Але вона є! Тільки, коли я намагаюсь розгледіти її, вона міняє місцеположення, рухається. Вона весь час рухається, мов рибка у глибині океану.

- Обручка виготовлена з чорного золота, - охоче пояснює Доглядач.

- З чорного золота? Навіть не чула про таке.

- Людям ще не було дозволено знайти цей рідкісний метал, та, мабуть, і не буде ніколи дозволено.

- Але чому? Він має надзвичайну міцність, як я зрозуміла, і був би корисний.

-  Не слід було Люциферові давати людям і звичайне золото, бо воно принесло багато розладу та хаосу  у світ.

- Можливо… А що то за іскра видніється усередині?

- Чорне золото – це сконцентрована Темрява. Але усередині будь-якої Темряви є крихітка Світла. То закон. Бачила даоську монаду? Інь-Янь. Дві рибки, чорна та біла, дві стихії сплелися у єдиному колі - Всесвіті. Чорна рибка має біло око, а біла – чорне.

- А чому обручка на лівій руці? На безіменному пальці лівої руки кільце носять розведені або неодружені.

- У Потойбіччі все навпаки. Як у дзеркалі. Розумієш?..

- Ага, добро – то зло, а зло – то добро. Неприємно було поговорити, тому прощавайте. А це чортове кільце я знайду як зняти.

- Віолетто! Ти й досі не хочеш прийняти очевидне? – у голосі Доглядача чи то божевільного чулось розчарування.

- Очевидне – неймовірне. Неймовірного не існує, - я на ходу повернулася, показуючи дядькові фак, правда, не середнім пальцем, як годиться, а безіменним лівої руки, на якому темніла каблучка.

Невиховано? А хай знає, що я не янгол. А то причепився, бачте… Правда, якщо розібратись, я сама, як та дурепа, вже вдруге приходжу на одне й те саме місце, щоб зустрітися з ним. Отже, сама й винна. Все, більше не прийду. І це напевно. Скільки там у мене залишилось за його словами? Чотири дні, а на п’ятий Люцифер мене забере? Обломиться! Завтра ж зранку зателефоную на роботу, попрохаю три дні вихідних за власний рахунок і поїду кудись подалі на відпочинок. Нехай цей Доглядач чи божевільний шукає собі нову жертву. А далі субота і… неділя. На понеділок теж слід узяти вихідний, бо повернусь лише надвечір. До речі, у неділю, першого травня, мій день народження, виповнюється двадцять один рік.

А ще з тридцять першого на перше травня – відьомська Вальпургієва ніч… Саме Вальпургієва ніч була, коли Князь Темряви забрав наречену... Збіг?

І знов не спалося. Та й як заснути? Правда, сьогодні я час на копання у інтернеті не витрачала, мені й так вже інформації забагато. Збирала валізу, сама ще не знаючи, куди направлю стопи. Хотілося звісно забратися у таку далечінь, щоб і думки не наздогнали. На інший континент. До Африки чи до Америки, загубитись серед мільярдів жителів Землі. У мене була назбирана деяка сума, але на таку далеку поїздку її б не вистачило. Тож довелось задовольнити свої потреби змінити обстановку поїздкою на Західну Україну. Давно хотіла відвідати Мукачеве, познайомитись з місцевими колоритами, поблукати по старовинних замках, ковтнути крафтового вина.

Півночі збиралася, замовляла квитки через інтернет. Директору вирішила не телефонувати, а написати повідомлення, що маю виїхати до іншого міста у зв’язку з сімейними обставинами і вийду на роботу лише у вівторок. Бо почне розпитувати, відмовляти, а я такого не люблю. Квиток замовила на поїзд до Львова, а далі на автобус. І назад з таким розрахунком, щоб повернутись у понеділок, коли все, якщо то правда, буде закінчено. Князь Темряви вибере іншу наречену, а я продовжу своє звичне сіре життя. День народження проведу у дорозі? То й що? Батькам зателефоную, щоб не чекали, поясню, що подарувала сама собі, дорогій, подорож.

Все буде просто чудово!

Заснула близько третьої години ночі швидко і міцно. І зовсім без сновидінь. Ура! Починаю нове життя! Життя, в якому буду себе любити, балувати і радувати хай навіть дрібничками. Філіжанкою кави з тістечком. Повільними прогулянками старовинним містом. Бездумним слуханням якогось екскурсовода. Буду насолоджуватись кожним кроком і кожним подихом.

Мрія моя збувалася. У дорозі я провела увесь третій день і більшу частину четвертого. А увечері вже сиділа на терасі одній з кав’ярень Мукачево, радіючи буйству квітневої природи та споглядаючи на натовп туристів. Боже, як же хороше! Погода радувала, сусіди у дорозі виявлялись приємними співбесідниками, номер у хостелі був досить зручним, чуже місто здавалося давнім знайомим, якого зустрінеш несподівано і вже й не пізнаєш, але спілкуватись з ним приємно й безпечно. Про таємничого Доглядача з його закидонами намагалась навіть не згадувати. Правда, коли намагаєшся не згадувати, то зазвичай все виходить навпаки, та зараз мені на поміч приходили нові враження, нові знайомі, нова місцевість. Поблукавши перед сном берегом річечки я повернулась до хостелу пізно і, зморена дорогою та яскравими спогадами, спала знов без сновидінь.