Глава 3. Таємниці Монастирського острова.

Попри усі спроби здорового глузду зупинити мене, наступного вечора я знов навідалася на острів Монастирський, перебрела його наскрізь, проходячи повз пам’ятник Тараса Шевченка, вийшла на протилежний бік, звідки відкривається шикарна панорама на Лівобережжя міста, обійшла півколом по вкритому камінням берегу, піднялась по скелі до знайомого уступу, який облюбувала для медитацій. Озирнулась навколо. Десь там, під метровою товщою води ховається затоплений острів під назвою Пекло. А високий правий берег міста Дніпро виглядає набагато цікавішим, ніж лівий. Тут тобі і зелені масиви парку, і сучасні гарні багатоповерхівки.

А от божевільного гіпнотизера немає. Видно, погуляв трохи і знов відправився на Ігрень до психіатричної клініки…

- Я знав, що ти прийдеш, Віолетто…

Тільки-но нікого не було й близько – і ось переді мною вже стоїть знайома фігура у сірому костюмі та лакових черевиках. Як я могла не помітити його наближення? Мабуть, ховався десь поруч у тіні скель…

- Я… Я не збиралась приходити…

- Розумію. Зараз у тобі боряться здоровий глузд та невмолима логіка, на допомогу якій стає внутрішнє розуміння неминучості долі.

- То моя доля – загинути?

Доглядач склав долоні і опустив очі, не відповідаючи.

- Я трохи почитала про… ту відьму. Правда, що вона поверталась?

- Один раз. Та вона вже відчувала, що чоловік йде по її слідам.

- А що то за незвичне намисто було на жінці, що про нього згадують й досі?

- Під контролем Люцифера не лише гріхи людські. Поступово від узяв під контроль і чесноти. Кожна намистина – уособлення однієї з чеснот. Та відьма пішла за Князем Темряви через любов, чисту, ясну, бо не знала, хто він. Тому їй вдалось використати намистину, що уособлювала любов, щоб вирватись із Пекла. А коли Люцифер наздогнав буремну дружину…

- Вона викинула ту намистину у воду… - продовжила я, згадавши легенду.

- Так, - кивнув чоловік. – З того часу любов непідвладна силам Темряви.

- І вона справді знаходиться десь у печерах під островом і оберігає місто Дніпро?

- Місто перш за все. Тому цей край довгі роки обходили катаклізми та катастрофи, але…

- Що «але»?

- Через те, що Князя Темряви не стримує зараз Світло, сила його стає з кожним днем більшою. Він не може дістатися до надр сакрального острова, але вже знайшов можливість блокувати силу вільної Любові. Якщо нічого не зміниться, незабаром він знов захопить і скує її.

- Була Любов під контролем Люцифера чи ні… У чому різниця?  Хіба люди переставали колись любити своїх батьків чи дітей? Переставали закохуватись?

- Ні, ніколи. Любов – то єство людини. Її можна затоптати, пригнітити, очорнити, але не вбити. Різниця у тім, що коли Любов вільна, то силу має надприродну. Вона може гори стерти, русла змінити, час повернути назад, вмираючого підняти… На великі дива здатна Любов…

- Я розумію.

- Я радий, що ти зрозуміла мене, Віолетто, і скоришся долі.

- Я не сказала, що скорюся. Я лише сказала, що, можливо, у ваших словах є доля правди.

- Доля правди? Ти й досі не віриш?

- Я не вірю в наближення Апокаліпсису. У вас є час, щоб знайти нову жертву.

- Не віриш? Хіба ти сліпа, глуха і не слухаєш новини?

- О, коли слухати СМІ, то й не в таке ще можна повірити. Я шкодую витрачати час на слухання новин, які здебільшого видумують журналісти.

-  Тоді дозволь просвітити тебе, Віолетто. В Ізраїлі народилось теля червоного кольору, а червона корова – символ кінця світу. Жива риба з’явилася у Мертвому морі, це збулось пророцтво Ієзекиіля про появу життя у мертвих водах перед кінцем часів. Паломники бачили змію, що повзла по Стіні плачу у Єрусалімі…

- Зупиніться! Я не хочу слухати ці нісенітниці!

Я скочила з місця і, стрибаючи з каменя на камінь, рвонула геть.

- Ти задала не всі запитання, дитя, і завтра я чекатиму тебе знов! – летіло мені у спину.

Звісно, я знов не могла заснути. Відновлювала у пам’яті нашу коротку бесіду із незнайомцем. Хто він, божевільний чи Доглядач за світами, як  представився? Якщо чесно, то на божевільного він зовні несхожий, але якщо слухати його…

Не дивно, що я знов потягнулась до інтернету, намагаючись більше дізнатись про Монастирський острів, який той чоловік назвав сакральним.

І дійсно, сакральним він вважався мабуть стільки, скільки існувало на цих берегах людство. Монастирський, Комсомольський, Бураковський, Зміїний, Богомоловський, Рябининський, навіть Ескампей. Яких ще назв не доніс до нас час? Мабуть, чимало.

Почати з того, що гранітні породи острова найдавніші з відомих на Землі?

Чи з того, що Монастирський острів входить у число двадцяти двох силових точок планети?

Чи з того, що він, як магніт, притягає до себе людей? Нараховують не менш як 2.400 відомих особистостей, що побували на острові, це тільки про кого залишились відомості. Серед них апостол Андрій Первозванний, Заратустра, Атілла, хан Батий, Ярослав Мудрий, княгиня Ольга, князь Володимир Великий, властителі Греції, Риму, Древньої Персії, Сирії та багатьох інших держав, фараони, жерці та священнослужителі самих різноманітних релігій. Мов медом намазано, здається, що великі світу цього тільки й мріяли побувати на священному острові на Борисфені-Дніпрі. Чому?