20. Оксана

Здається, він спеціально вибішує мене…

 — Роздягайся, — кажу я суворо. — А потім зав’яжу тобі очі, і обіцяй не підглядати! 

— Добре-добре! — він піднімає руки в знаці "здаюсь". І усміхається задоволено, гад. Стягує з себе спочатку кофту, потім футболку.

Я  відводжу погляд, щоб не витріщатися на нього. Хоча так і хочеться глянути потай, адже колись мені дуже подобалося його тіло. Взагалі він здавався мені ідеальним у всьому. Я тоді була закоханим по самі вуха дівчиськом…

 — Швидше можна? Ти не стриптизер, — нагадую я йому. 

— А що, думаю, в мене б вийшло зі стриптизом, — відповідає, нарешті залишаючись з абсолютно голим торсом і підчіпляючи пальцями штани. Дивиться при цьому мені прямо в очі.

— То, може, передавай свій бізнес Єгору чи Жені, а сам ставай хлопцем за викликом? — іронізую я. — Ну раз душа вимагає….

Він усміхається і раптом підходить до мене майже впритул.

— Що, хотіла б мене? — ледь облизує губи. — Викликати…

— Ти не в моєму смаку, — відрізаю я, хоча серце б’ється швидко-швидко, і дихання також прискорюється. 

— Раніше ти інакше казала… — його подих обпалює шкіру. Треба зараз же це перервати… 

 — Все, ти готовий? — я демонструю йому рушник. — Зараз зав’яжу очі! 

— Добре-добре, — киває. — Але дай я ще штани зніму. Піду в рушнику. 

Всеволод дійсно тягне штани вниз і я заплющую очі. Не буду піддаватися на ці його провокації! Але дуже хочеться плюнути на ці принципи і обійняти його, відчути під своїми долонями гаряче тіло, а на губах його губи… Не думала, що мене знову буде так сильно тягнути до нього…

— Я вже все, — раптом чую його голос прямо біля вуха і шкірою одразу біжать сироти.

Не розплющуючи очей, простягаю руки, і торкаюся його плечей, потім одразу прибираю їх, щоб він не подумав, що я збираюся його обійняти. Підіймаю руки вище і знаходжу обличчя. беру рушник і зав’язую йому очі. Тільки після цього сама розплющую очі. Перевіряю, чи туго сидить пов’язка. 

— Ти ж ще вдягнена, могла і пізніше завʼязати, — коментує мої дії він.

 — Ага, розмріявся, — кажу я.  — Ні, я тільки зараз буду роздягатися, і ти нічого не побачиш! 

— Жадюга, — він засміявся. — Це як жадібна і садюга разом!

 — Ага, я така, — киваю, і знімаю з себе одяг. Роблю це не поспішаючи, щоб він теж помучився, уявляючи собі цей процес.  

Коли залишаюся тільки в білизні, обмотуюсь рушником і кажу:

 — Ну все, можна йти в баню. 

Він розплющує очі і дивиться на мене. 

— Ліф треба зняти, — каже, торкаючись бретельки. — Там в кісточках, чи як їх, можуть бути металеві частини, вони нагріються.

 — Тоді відвернись, і я зніму, — кажу я. 

— Добре, — він відвертається. 

Я швидко знімаю бюстгальтер і ховаю його під одяг, а сама замотуюсь рушником. 

 — Все, можеш повертатися, — кажу все так же суворо. 

— На трусиках в тебе, сподіваюсь, поясу вірності нема? Щоб ніякий мужик не поліз? — він явно знущається з мене, знов. — Якщо що, питаю чисто тому, що ті пояси ж металеві. В баню знову ж таки не можна.

 — Не турбуйся, у мене просто чорні стрінги, — відповідаю я. 

Він сковтує слину, коли чує про стрінги, а його зіниці трохи розширюються. 

— Прекрасно, — каже, прочистивши горло. — Тоді ходімо. 

 — Ходімо, — я першою заходжу у парну. а він за мною.  Тут спекотно, я відразу відчуваю, як на обличчі виступає піт. Але це приємне відчуття, все тіло розслабляється. 

Всеволод сідає на лавку, їх тут дві, але вони доволі вузькі. Але на верхню я не полізу, бо ж тоді, якщо він обернеться, то може побачити щось зайве. 

Тому я сідаю неподалік від нього. 

— Спекотно тут, правда? — він повертає голову до мене. — Ти як? Червона вже. Хоч ми ще навіть пʼяти хвилин не побули в парній.

 — Я не дуже добре переношу спеку, — кажу я. — В юності навіть пару разів втрачала свідомість…

— Тоді довго не сидітимемо. Як відчуєш, що треба виходити, виходимо. Тільки скажи.

 — Добре, ну поки все нормально…

Я вирішую, що хоча б п’ять хвилин посиджу, не хочу, аби Всеволод думав, що я якась занадто ніжна. Але потім все ж кажу:

 — Ну, мабуть, я вийду, щоб не нашкодити собі…

— Авжеж, — він кивнув і встав з лавки. — Ходімо за чаєм, там нам приготували, здається.

Але коли я підводжусь на ноги, у мене паморочиться в голові і я втрачаю рівновагу. Всеволод виявляється спритним, він підхоплює мене, але від цього руху мій рушник сповзає на підлогу…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =)