На диво я також злюсь, прямо як дідусь. І хай цей малюк не мій син, але коли бачу, як він праче, як боїться, серце чомусь мало не кровʼю обливається. А коли Єгор каже, що батьки погано дивляться, злюсь ще більше.
Хоч я і мало спостерігав за Оксаною, але я не сумнівався в тому, що для Марка вона робила все, що могла. Хоч її і кинув той її коханець.
— Може, я ще й не ідеальний батько, але на Оксану не кажи нічого подібного. Вона малого сама ростила і зробила все, що могла, я в цьому впевнений, — кажу це і торкаюсь її долоні. Я дійсно так вважаю. Як би сильно не ревнував до чоловіка, якого вона покохала і від якого народила, я дійсно захоплювався нею саме з цієї позиції.
— Та я нічого й не кажу, чому ти так бурхливо реагуєш. — Єгор знизує плечима. — Мабуть, такі ситуації з усіма трапляються… Але все одно за дитиною треба наглядати, бо раптом та ваза впала б йому на голову? Добре, що я опинився поруч і не дав йому ще кудись залізти…
Оксана дивиться на нього і каже, ледь насупившись:
— Дякую, відтепер буду краще стежити за сином…
— Все, завершили ці розбірки, — суворо каже дід. — Ходімо снідати…
***
Я сьогодні вирішую залишитись вдома і не їхати на фірму навіть на годину, бо переживаю за Оксану і малого. Треба впевнитись, що все проходить добре. Але ніби діду подобається Марко.
Мені дійсно здається, що він бадьоріший, коли малий поруч. Вони разом грали і гуляли, а ще дід йому читав вдень, щоб той ліг поспати. Марко ж казки слухав, але не спав.
Але в цілому день проходить нормально. Здається, Єгор за нами стежить, тож коли ми з малим і Оксаною виходимо на подвірʼя, щоб малий погуляв, я торкаюсь її долоні і нахиляюся до її вуха.
— Тільки не психуй, що я взяв тебе за руку, брат, здається, за нами стежить, а ми стоїмо далеко одне від одного, ніби чужі, — шепочу я. Зі сторони це має виглядати як мила бесіда закоханих, ну, я сподіваюся, що саме так брат це і бачить.
— Добре, — бурмоче вона. — Щось мене напружує твій братик… Коли вже він забереться звідси?
— Видно, він щось підозрює. А нам треба, щоб вони всі впевнились, що ми справжня пара. Може, мені зараз поцілувати тебе? — я ледь облизую губи. Все ж, вона дуже спокуслива навіть роздратована.
— Не заривайся, бо отримаєш по пиці, — грозиться вона, хоча продовжує усміхатися і не прибирає свою руку, аби Єгор нічого не запідозрив.
І чого вона так злиться? Сама ж мене зрадила. А тепер я ще й поганий!
Я насуплююсь. Щойно хотів її поцілувати, а тепер і сам бажаю придушити. Не дарма кажуть, що від кохання до ненависті один крок.
— А ти, значить, садистка? — хмикаю. — Хоча, нічого дивного, ти і тоді була такою. Любила мене помучити.
Але продовжити розмову нам не дає Марко.
Він підбігає до нас і каже:
— Мамо, я хочу пити.
— Так, ходімо сонечко, — з ним Оксана дуже мила і добра.
Вони заходять через задній хід з двору до кухні, я йду за ними. На кухні сидить Єгор і пʼє каву.
Оксана наливає малому воду.
— Певно, вам подобається жити в такому великому будинку? — запитує Єгор чи то у Оксани, чи то у малого. — Все ж, тут краще, ніж у вас, певно. У вас хоч квартира своя є?
— Нема, але тато купить, якщо будемо слухатись, — видає раптом малий...
***
гортай далі, там продовження ------------>