13. Всеволод

Я вже бачу, що Оксана ось-ось вибухне. Але ситуацію розряджає Женя.

— Діду, тобі аби когось одружити. Хай самі розбираються, — і наколює собі шматок стейку. 

Оксану ніби трохип попускає.  З нею я весь час як на пороховій бочці. Але ніби цього разу проносить. 

Далі день проходить більш-менш нормально, Єгор з дружиною і Женя їдуть по домівках. 

Вечеряємо ми вже в більш тісному колі. Дід в основному розпитує про все Марка. Він виглядає щасливим, коли спілкується з малим. 

А вже під вечір, коли малий перед каміном з новими іграшками стає сонним, дід каже:

— Всеволоде, йди вклади сина спати.

Я спочатку навіть гублюсь. Так дивно, коли малого називають моїм сином. Але ці слова все ж не викликають відторгнення. 

— Вкласти? — перепитую. Хтозна, як тих дітей вкладати? Це ще треба спочатку, щоб він почистив зуби? Покупався? Чи що я маю робити?

Мою розгубленість помічає Оксана. 

— Ходімо разом, — каже вона, ніжно мені всміхаючись. Таки вона гарна артистка, при дідові — сама люб’язність, а коли ми наодинці — перетворюється на Снігову королеву.  

Не дивно, що я тоді не помічав ніяких дзвіночків щодо її можливої зради. Треба було їй йти не викладачкою в школу, а в акторки.

Не знаю, чому починаю злитися…

Підходжу до малого і кажу:

— Хочеш, понесу тебе на руках до спальні? — простягаю до нього руки, трохи нахилившись. — А мама покупає. 

 — Хочу, — киває він, і я беру його на руки, відчуваючи якусь дивну відповідальність. 

Діти такі довірливі і тягнуться до всіх без вийнятку. Марко такий самий…

Нагорі Оксана швидко купає його, а я тим часом шукаю якусь книгу. Та все ж книг дід, певно, не купив. 

Коли вони виходять з ванної, малий вже перевдягнений в піжаму. 

— А ви брали з собою якусь книгу? — питаю, коли Оксана вкладає малого в ліжко. — Чи ми по-сучасному, з телефону щось зачитаємо?

 — Я взяла його улюблену книгу казок, — вона дістає казки Андерсена і простягає мені.  — Але Марко часто просить придумати щось нове, і тоді я вмикаю фантазію…

— Такого досвіду в мене ще зовсім не було… Почнімо хоча б з читання… А придумувати, хіба що ти мені допоможеш…

Я починаю читати казку, але малий майже одразу засинає, поклавши свою маленьку долоньку мені на вільну руку. 

Хоч він вже і спить, але я навіть боюсь поворушитись. Це таке якесь дивне відчуття… Переводжу погляд з руки на Оксану, яка весь цей час була поруч. 

Вона якось дивно дивиться на нас, здається, в її погляді у цю мить немає роздратованості, а лише сум. 

 — Він дуже швидко прив’язався до тебе, — пошепки каже вона. 

Я чомусь киваю. Все ж обережно забираю руку і поправляю на малому ковдру, підтягуючи її трохи вище. 

Коли ми виходимо з кімнати, питаю: 

— Думаєш, це дуже погано?

— Ну, виходить досить правдоподібно, твої рідні, здається, повірили, — кажучи це, вона чомусь зітхає. 

— Так, вийшло дійсно правдоподібно, — погоджуюсь. Може, вона зараз думає про його батька? Цікаво, хто він? Може, вона його кохала? Це той чоловік, з яким вона тоді мені зраджувала? Скоріш за все, він… 

Ми йдемо до спальні і я кажу: 

— Іди в душ перша, ти ж дівчинка. 

 — Добре, — вона бере з шафи халат і білизну і заходить до ванної. За мить звідти чується шум води. 

Я дістаю змінний одяг і кладу його на ліжко, щоб взяти з собою, коли вона вийде. Тим часом беру мобільний і переглядаю телеграм. Оксана виходить доволі швидко. Я підводжу очі і бачу, що її халат трохи розходиться, оголюючи частину грудей, пасмо вологого після душу волосся прилипло до шиї, вона поправлячє його і, перехопивши мій погляд, щільніше закутується в халат.  Все ж, яка вона красива… 

 — Ванна вільна, — каже спокійно, але її щоки трохи червоніють при цьому. 

Мила така… Так і хочеться підійти і пригорнути. Вдихнути аромат її шампуню, який навіть звідси відчувається. 

Встаю з ліжка і підходжу ближче до неї. Аромат стає ще сильнішим. Роблю глибокий вдих… Бляха, вона заводить мене ще сильніше, ніж коли ми були разом… Як не видати себе, коли ми будемо спати в одному ліжку?.... 

***

гортай далі, там продовження ------------>