5. Всеволод

Я спеціально прошу не слати результати мені на пошту. Мало хто може зламати її. Не хочеться, щоб хтось дізнався про мого спадкоємця раніше за мене. Я прошу навіть не вносити аналіз в базу під моїм іменем, щоб забезпечити повну анонімність. 

Коли приходжу, то одразу йду до своєї людини.

Все ж, відчуваю хвилювання. Перевіряю, що в кабінеті нікого нема, тільки тоді питаю: 

— Ну що, Стасю, ти отримала мої результати? 

 — Так, — вона простягає мені конверт. — Ось вони. 

— Бачила їх? — пильно дивлюсь їй в очі. — Дивилась?

Вона знічується:

 — Так, але ти ж знаєш, я ніколи не розповсюджую конфіденційну інформацію…

— Дякую, — я киваю. Серце чомусь бʼється швидше. Якщо вона таке сказала, виходить, я — батько? — Бувай, Стасю, — кладу їй купюру і йду геть якомога швидше. 

Не хочу дивитись це тут. Треба поїхати до Оксани. А то якщо погляну зараз і все остаточно підтверджу, захочеться набухатись і я взагалі туди не доїду.

Сідаю в машину, конверт кладу на сидіння поруч. 

І все ж, може це не так вже й погано… Мати сина, який вже навіть розмовляє. Батько буде в захваті. Думаю, його це точно дуже сильно порадує. 

Хоча, з іншого боку, це велика відповідальність. Якщо він мій — запропоную Оксані стосунки знов?

Чи погодиться вона… Хтозна. Хоча, це я маю бути ображений за ту ситуацію. 

Коли вже приїжджаю до парку, вирішую спочатку таки відкрити конверт. Сідаю на лавку і відкриваю його. Серце бʼється дуже часто, здається, я давно не хвилювався так сильно, як зараз. 

Дивлюсь на результат і зітхаю. Чомусь він мене засмучує, а не радує. Хоча хіба я не мав би радіти?

Бляха… Стискаю папірець в руці, а потім раптом бачу Оксану.

Одразу встаю з лавки і йду до неї. Вона виглядає розгубленою, але тільки мить. А потім йде в напад: 

—  Що ти тут робиш? Хто давав тобі право стежити за мною?!

— Нам треба поговорити, — я насуплююсь, дивлячись їй прямо в очі. — До речі, я зробив ДНК-тест. 

Оксана враз стає блідою, тільки на щоках спалахують червоні плями. 

 — Як ти міг його зробити? Ти просто мене лякаєш! 

— Я взяв волосся з куртки малого, — киваю на її сина, який якраз поліз на гойдалку і не чує нас. — Боявся, що ти можеш мене обманути. Але ти не обманула, — все ж зітхаю. — Він дійсно не мій.

Вона видихає повітря. Але виглядає якоюсь розгубленою. 

 — Ну… ти це хотів мені сказати? Що ж, я тебе почула, тепер, може, залишиш нас у спокої? — каже швидко, відводячи погляд. 

— Оксано, мені все одно потрібна твоя допомога… Будь ласка, погодься зіграти мою дівчину, чи краще навіть наречену, перед дідом. Я більше ніколи нічого в тебе не попрошу, обіцяю, — все ж намагаюсь зазирнути їй в очі, хоч вона і ховає погляд. — Я просто хочу врятувати діда. Мені більше нічого не треба зараз в житті. Він єдина моя близька людина.

Вона нарешті піднімає голову і дивиться мені в очі. Її губи тремтять. 

 — В мене теж лише одна близька людина — це мама.  Я уявила себе на твоєму місці, це, мабуть, дуже важко… 

— Так, — киваю. — Дід ростив мене. І я ніби розумію, що він старий… Але якщо можу поборотись навіть за пару додаткових місяців його життя — я дуже хочу зробити це. Зробити все, що в моїх силах. Я думаю, що нас цього разу доля звела… Що це дійсно може спрацювати.

 — Ти просто хочеш, щоб я сходила з тобою в лікарню, і все? — уточнює вона. 

— Ну… Може не раз, пару разів… Щось таке, — я киваю. — Щоб було правдоподібно, щоб він не здогадався, що ми його обманюємо…

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!