4. Оксана

Коли ми з Марком повертаємося додому, мама відразу помічає, що зі мною щось не так.

 — Що трапилось? Ти якась бліда, — каже вона, роздягаючи малого, поки я сама знімаю верхній одяг. 

 — Нічого страшного, так. зустріла одну людину зі свого минулого… — кажу я. Намагаюся, щоб мій голос звучав буденно, без хвилювання. 

— З минулого? Може, ту твою Катерину? Дивна подружка, яка, щойно ти розійшлась з хлопцем, забула про тебе? — вона ледь насуплюєється. — Чи може ще когось? Тільки не кажи, що його… — каже вона багатозначно.

 — Дядя, — каже Марко, і я червонію. Ото ще малий зрадник! 

— Дядя? — мама насуплюється ще більше. — Значить, він? Марко, сонечко, іди пограй, нам з мамою треба поговорити, — вона підтискає губи.

 Він біжить до дитячої,  а я дивлюся на маму, відчуваючи, як усередині все стискається в передчутті неприємної розмови. 

 — Так, ми зустріли Всеволода, — кажу нервово. — Поговорили пару хвилин і все. Не розумію, чому ти так переживаєш. 

— І що він? — хмикає. — Малого виходить бачив. Він багатій, Оксано. Він може забрати твого сина, щойно дізнається, що він від нього. Таким людям завжди треба спадкоємці.

 — Ти, мабуть, серіалів надивилася, — хмикаю я. — То тільки там усі хочуть мати спадкоємців, а в реалі чоловіки навпаки втікають від власних дітей…

— Повір, багатим чоловікам потрібні спадкоємці, — не погоджується вона. — Спадкоємці — гарантія того, що бізнес лишиться в родині.

 — Він казав, що в нього дідусь захворів, — зізнаюся я. — І пропонував мені прикинутися його дівчиною, типу Марко наш син. Мовляв, тоді дідусь передумає помирати…

— Господи, ото воно дурне! — вона аж руками сплескує. — Зовсім нічого не запідозрив? І запропонував зіграти вам його родину?

 — Ага, пообіцяв заплатити мені за це, уявляєш? Звісно, я відмовилась… Не хочу більш матии з ним справу… Після того, як він, нічого мені не сказавши, покинув мене, я не вірю,  що й тут виконає свою обіцянку…

— Це правильно, — вона кивнула. — Ніякі гроші не варті того, щоб ти страждала. Він козел і не заслужив знати, що то його син. 

 — Оце тому я й засмутилась, — зітхаю я. 

— Ти все ще щось до нього відчуваєш? — мама уважно дивиться на мене. 

 — Навіть не знаю, — я замислююсь. — Досі думала, що все залишилося в минулому, в мене була сильна образа на нього… А зараз, коли побачила Всеволода, то ніби щось ворухнулось у душі… Все ж, я дуже кохала його…

— Будь обережна, доню… — тепер зітхає вона. — Я не можу нічого вирішувати за тебе, але на мою думку і тобі, і малому буде краще, якщо Всеволод знов зникне з вашого життя. Він не заслужив на вас. І вже точно не варто йому знати правду. 

 — Так, я не скажу йому нічого. Думаю, він без проблем знайде якусь жіночку з дитиною для цього свого “маленького обману”. А нас залишить у спокої…

— Це буде найкращим розвитком подій, — киває вона. — Правильно, ось побачиш, ти знову забудеш його, коли пройде ще трохи часу…

***

Але наступного дня, коли ми з сином йдемо гуляти в парк, я раптом бачу на лавці знайому фігуру. Відчуваю злість на Всеволода. Він що, стежить за мною? 

Він встає з лавки, щойно бачить нас, і йде прямо до нас. Але я не даю йому навіть відкрити рота і починаю розмову першою: 

—  Що ти тут робиш? Хто давав тобі право стежити за мною?!

— Нам треба поговорити, — він насуплюється. — До речі, я зробив ДНК-тест… 

У мене таке відчуття, ніби я забула, як дихати. Тільки стою і дивлюся на нього, і в голові лише одна думка: “Здається, мама була права…”

Ось і чергова глава!

Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна, ви вводите тільки пошту і придумуєте пароль, або як в інших додатках, реєструєтесь прямо через фейсбук =) 

Якщо зареєструєтесь, будете завжди мати цю книгу під рукою, щоб читати щовечора) 

Також чекаю на коментарі!