32

Спалось погано. Особливо, після того, як увесь вечір Хелен проревіла, жаліючи себе і лаючи за власну дурість.

З ресторації доносились звуки музики і гомін голосів – надвечір туди стікались чоловіки, яким шинок відвідувати  не личило, а розважатись хотілось. Хелен намагалась не думати, що князь Оболенський теж зараз розважається в ресторації, в компанії пляшки, місцевого бомонду, і жінок яким начхати на умовності. А що там мають бути такі жінки, то сумніватись не приходилось, на дарма ж відвідувати вечорами ресторації поважним пані вважалось непристойним.

Хотілось спуститись і перевірити, чи дійсно той негідник зараз там, чи це тільки її розбурхана уява і ревнощі навмисно згущують фарби.

Колись їй довелось побувати в салуні. Вона нав’язалась Пітеру, в пошуках ОБраєна, і брат не подумавши дозволив Хелен заглянути краєм ока в світ чоловічих розваг.  Мати тільки посміялась над цією витівкою, сказавши, що дівчинці  не завадить своїми очима пересвідчитись, що не всі джентльмени на справді джентльмени. Батько був не настільки добродушним, і Пітер на тиждень залишився без утримання.

Звісно салуни десь  у Техасі суттєво відрізнялись від місць вживання їжі і плотських розваг в Україні. Але Хелен не сумнівалась що не залежно від зовнішнього вигляду суть цих закладів залишалась однаковою. Чоловічі розваги – карти, випивка, і легкодоступні жінки.

Зуби так міцно стиснулись, що заскрипіли. І Долинська зрозуміла, що більше лежати  в ліжку вона не в змозі. Різко піднялась, і стала навпомацки шукати одяг.

Подумки Хелен уявляла як князь сидить за столом з келихом коньяку, а на його колінах заливається сміхом якась дівчина, з надто низьким декольте. І задертою спідницею. На думці, що дівчина запускає свої пальці у розстебнутий комір чоловічої сорочки і тягнеться до Олександра з поцілунком, Хелен рішуче вийшла з кімнати. Їй треба було пересвідчитись, що все це тільки видумка, а насправді в нижньому залі князя немає.  Ну на крайній випадок, він там є, але без всіляких розпусних дівиць. Що буде, якщо дівиця виявиться в наявності, Хелен не знала.

Але краще б ніяких звабниць там  не було. Надії на тихе завершення вечору розвіяв жіночий сміх, який навіть перебив не дуже зграбну музику. Від злості запалами щоки, і стиснулись кулачки. Ну вона йому зараз задасть перцю. Про те, що буде, якщо хтось побачить Хелен в наспіх натягнутій сукні і з розпущеним волоссям вона навіть не думала. А варто було б. Дівчина нерішуче зупинилась на сходах, перекинувши пасма волосся на спину, і пригладивши його біля скронь. Вертатись і перевіряти як вона виглядає, дівчина не хотіла.

Навпаки, хотілось по швидше переконатись, що вона помиляється, і повернутись в тепле ліжко, посміявшись над своєю ірраціональною тривогою і зовсім не доречними ревнощами. Подумавши так, Хелен пішла на компроміс із своєю цікавістю – в зал заходити вона не буде, тільки подивиться чи є там Оболенський. І навіть якщо князь там виявиться у комплекті з якоюсь куртизанкою, влаштовувати скандали вона йому теж не буде. І навіть утримається від того, щоб розбити графин об чорноволосу голову, чесно-чесно. Просто повернеться в кімнату, і буде будувати плани помсти. Зрештою, помсту треба подавати холодною. Просто треба переконатись, що мститись є за що.

А може князя там взагалі не має. Тоді Хелен посміється над своєю дурістю, і спокійно засне. Ось. А для цього заходити в ресторацію не треба. Досить заглянути із-за портьєри. Один разочок.

Так притримуючи однією рукою погано зашнуровану сукню, а іншою відхиляючи портьєру, Хелен висунула носа в зал ресторації, нагадуючи собі самій цікаву кішку. В носа вдарив запах їжі, алкоголю і парфуму. На щастя зайнятими виявилась тільки половина столиків. В залі панувала напівтемрява, джерелом світла були невеличкі ліхтарики на столах, і підвищення з музикантами, які виводили чергову бравурну мелодію.

Якась жіночка, з кришталевим келихом в руках, витанцьовувала перед музиками, і компанія чоловіків за столом плескала їй в долоні. Хелен задивилась на цю безстидницю, відчувши як важко закалатало серце в грудях – жінка була красивою, фігуристою, в сукні яку складно було б назвати пристойною.

Хелен змусила себе відірвати погляд від танцівниці, щоб ретельно оглянути інших присутніх, і відшукати нарешті поглядом князя Оболенського, що в напівтемряві було складно. Але по при те, що темноволосих чоловіків в  залі було кілька, та князя там не спостерігалось.

- Не мене шукаєш, пташко? – на талію лягли чиїсь руку, і Хелен опинилась міцно притиснута до грудей когось чужого. – Ходімо, пригощу.

Те, що Хелен пручається, і намагається звільнитись з нав’язливих обіймів незнайомець зробив вигляд, що  не помічає. Він приобнімав дівчину  за талію, і впевнено вів за один із столиків. Перелякана Хелен усвідомила, що Оболенського в ресторації взагалі немає. А вона, в компанії виділяючого пари горілки молодика – є. і дуже про це пошкодувала.

- Це якась помилка, відпустіть мене негайно! – нарешті випалила Хелен. Від різкої спроби звільнитись сукня затріщала, і у Хелен оголилось плече.

- Помилка, це те що така красуня вагається до якого столу приєднатись! – запевнив дівчину незнайомець, явно гусар, що стало зрозуміло по короткому розстебнутому доломану. І чмокнув Хелен в оголене плече. – Ну чого ти, зажата якась.

Дівчина здригнулась від дотику чужих губ, і стала борсатись активніше, привертаючи до їх пари увагу. З усіх боків залунав сміх, улюлюкання і непристойні фразочки:

- Ого, де ти її знайшов?

- Яка краля, циганка?

- А гаряча кобилка, я б її об’їздив!

- Негайно відпустіть! – підвищила голос Хелен. – А то закричу!

- Кричи, - погодився гусар. – Я знаю прекрасний спосіб як закрити жінці рота.

Вони з гусаром опинились в центрі уваги. З них сміялись. А головне, що ніхто навіть не подумав прийти їй на допомогу, зрозуміла Хелен, навіть музики заграли гучніше. В той час, як компанія нетверезих гусар за столом ставала все ближчою. Її чекали з посмішками,  гомоном і вульгарними слівцями. О, і чому їй не сиділось в кімнаті? Чому вона весь час знаходить пригоди на свою голову? Ну звісно відвідування салуну було безпечним, бо поруч був брат з револьвером і кілька ковбоїв. Запізнілі питання і відчуття жалю ситуацію не рятували, тай ані Пітера, ані Патріка поруч щоб присмирити розпалених чоловіків не було. Невже варто було врятуватись від поміщика Страшинського, тільки для того, щоб її зґвалтували якісь солдати? Треба якось донести до їх розпалених горілкою голів, що вони мають її відпустити.