Глава 27.

Ніч з 26 на 27 листопада.

- Не кричи на Маріанну! – Стас загородив мене спиною від старшого брата, який вивів відьму із замку і щойно повернувся.

Алекс оторопів і замер на місці:

- Та я ще й рота не відкрив! Чом ти вирішив, що я буду кричати?

- Ну… - знітився молодший княжич. – Ти ж весь час попереджав, що відьми не повинні дізнатися про Мунтеану…

- Попереджав. І зараз вважаю, що нам ще гикнеться. Та вже нічого не відміниш. Будемо жити далі, немов нічого не трапилось, та пам’ятати, що можна чекати якихось несподіванок. То що, будемо книгу читати чи ні?

Я видихнула з полегшенням. Теж чекала, що Алекс, хай і не кричатиме, бо він таки вельми вихований та благородний вампір, але дорікатиме. Можливо, нічого і не станеться. А ось книгою зайнятися слід негайно.

Ми розсілися навколо столу, і Алекс потягнув до себе фоліант. Тепер він виглядав досить пристойно і не здавалося, що ось-ось розсиплеться у порох. І все ж вампір з обережністю відкрив книгу на першій сторінці, а ми так потягнулися докупи, що зіткнулися головами.

Я аж засичала від болю:

- Завтра будемо ходити усі з однаковими синцями! Обережніш!

Книга була написана від руки бездоганним почерком чіткими літерами із завитками. Алекс почав читати вголос:

«Рік 1431 від Різдва Христова, Шессбург. (Нині Сігішоара) – пояснив вампір. - Мене покликали прийняти пологи у дружини Влада Дракула, другого сина Мірчі Старого з династії Басарабів. Це були другі пологи княжни Василіки, перші приймала теж я, і вони принесли Владові здорового сина, тож і тепер несподіванок я не чекала. Василіка трималася добре, і незабаром я прийняла у свої руки здорового хлопчика. Та поки я обмивала немовля, породілля почала страшно кричати та хапатися за живіт. О, диво! Це і була несподіванка, яку я відчувала заздалегідь. Княжна народила у муках ще одного хлопчика…»

Алекс замовк, ми усі були шоковані. Ніде раніше не випливали такі відомості. Що вони можуть означати для нас?

- Читай далі, - підштовхнула я вампіра.

- «У роду Басарабів з’явилися близнюки, і це принесе біль та біду нашому світові, хоч я ще і не розумію, яким чином. Ще прабабка моя передбачала нещастя, коли у роду Басарабів народяться одразу двійко хлоп’ят. Найкраще було б залишити в живих одного, та в кого підніметься рука на немовля? Не в мене, це точно. Хай буде, що буде. Коли не підкоритися долі, то вона може помститися і буде ще гірше.

«Хто народився?» - почувся голос Влада. Я поглянула на нього і майбутнє промайнуло переді мною, його невелика частина. Так буває, коли магія пологів та крові відкриває двері потойбіччя.

Я схилилася у поклоні, мовивши: «Доля подарувала вам сьогодні двох синів і одне пророцтво».

«Чи добре?»

«Ще до початку нового року імператор коронує вас. Милістю Божою називатимуть вас господарем Валахії, князем Амласа та Фагараша».

Посміхнувся Влад Дракул задоволено, узяв до рук немовлят:

«Сини, мої сини… - Та на чоло його раптом набігла грозова хмара. – Я ріс заручником у угорського короля. Боюся, що й моїх синів чекатиме така зла доля. – Тоді повернувся до мене: - Маєш дати клятву, що не розповіси ніколи і нікому, що Василіка народила сьогодні двох хлопчиків. Роститиму одного відкрито, а другого – таємно, віддам його вірним людям, щоб не знав він болю полону, а буде потрібно – став моїм наступником».

Я дала клятву і її не порушу. Ніколи і нікому не відкрию князеву таємницю, та довірю її паперу, бо клятви не записувати події, яким стала свідком, я не давала.

«Твоя воля, княже, - мовила я. – Кого ти хочеш зберегти, старшенького?»

«Котрий тут старший?» - запитав князь.

«Ось цей, - вказала я на немовля. – Він народився на десять хвилин раніше за брата».

«Це добре, - мовив Дракула. – Коли обоє перейняли кров дракона, то буде старший. Я хочу, Мунтеану, щоб ти перевірила малят…»

- Мунтеану? – ахнула я.

- Відьми з роду Мунтеану завжди допомагали роду Басарабів, в усіляких справах і, звісно, приймали пологи у породіль, - пояснив Стас. – Гадаю, то була матір Сорини. А самої Сорини тоді ще й на світі не було.

Алекс продовжив читання:

«Я перевірила немовлят і вирок був такий: «Княже, старший хлопчик узяв вашу кров, кров дракона. Та молодший, на жаль, повністю людина, як його мати, княжна Василіка».

«Так тому й бути, - мовив Дракул. – Кров дракона я збережу за будь-яку ціну, і ти будеш охороняти мого нащадка та докладеш руку до його виховання. Я хочу, щоб він став добрим драконом, справжнім господарем землі нашої. Молодшого ж, який має людську кров, виховуватиму коло себе і, якщо доведеться віддавати сина у заручники, то його й віддам. Старшого нарікаю Владом, бо відчуваю, бути йому володарем у свій час, молодшому даю імення Тамаш, Близнюк. Та це ім’я знатимеш лише ти, бо для усіх він буде Владом».

 - Два хлопчики! – не витримала я. – То виходить, що не близнюки, а двійнята, бо один – дракон, а інший – людина! Неочікувано…

- Ось і відкрилася нам велика таїна роду Дракулів, - очі Стас горіли від збудження. Що ж було далі?