Наречена для Дракули

Глава 22.

24 листопада.

Так і вийшло, що минув цілий тиждень, поки братам вдалось перевірити колодязь у внутрішньому дворі замку. На обличчях вампірів я бачила розпач і вже здогадувалась, що новини будуть невтішними.

- Повір, Маріанно, ми перевірили ретельно колодязь до самого дна. Ретельно обстукали стіни, кожен камінчик! Немає там ніяких ходів.

- Але ж записи управляючого не могли бути вигадкою! Та й бібліотекар не давав би мені їх просто так. Підземні ходи повинні бути!

- Вибач, ми нічого не знайшли.

На Алекса боляче було дивитись, він таки мав надію, бо час ікс невмолимо наближувався. І все ж я відмовлялася вірити.

- Мені треба самій спуститися до колодязя.

- Не думаю, що це може щось змінити, - непевно стиснув плечима Алекс.

Та Стас мене підтримав:

- Може. Маріанні потрібно там побувати, серцем чую.

- Та добре, добре, - здався старший княжич. – Тоді це потрібно зробити сьогодні, поки батько виїхав по справам. Зараз завершимо обід і ти, Стасе, як зазвичай виведеш Маріанну на прогулянку до внутрішнього дворику, згодом я приєднаюсь до вас, і ми разом спустимось до колодязя. А поки що розкажи, Маріанно, ти ж продовжуєш відвідувати бібліотеку. Є якісь важливі відомості?

- Бесника намагалася розпитати, та він лише киває й говорить, що ми йдемо правильним шляхом. Здається, привид просто не в змозі розкривати таємниці через накладені на нього чари, але допомагає, як може. У архівних документах нічого особливого не знайшла. Прочитала кілька старовинних згадок про драконів, які захищали рідні землі та народи. Щодо Влада Дракули, то одні описують його, як про жахливого тирана, інші підносять  до небес, мов справжнього правителя, який об’єднав народи, захищав від ворогів, сприяв розвитку торгівлі, ремесел та правопорядку. Часом зовсім протилежні описи! І стільки протиріч та неузгоджень. Одні пишуть, що його перша дружина Єлизавета кинулась у прірву, щоб не потрапити до рук ворогів, але зустрічала варіант, що вона покінчила самогубством, дізнавшись про смерть коханого чоловіка, що виявилось неправдою. То турецький султан сам назначає Влада воєводою Валахії, то Дракула запекло воює проти турків. Навіть «Оповідей про Дракулу Воєводу», що написав диякон Федір Курицин існує близько двадцяти варіацій. А вже про смерть великого вампіра купа різноманітних здогадок.

- Так, - кивнув Алекс. – Хтось підозрює його слугу, хтось – що його у бою переплутали з турком, є варіант, що він помер сам, несподівано, сидячи на коні. Та усі сходяться в одному: після смерті Владові Цепешу відрубали голову та всадили у груди кілок з осики. Тільки могила у Снагові, коли її відкрили, виявилась порожньою.

- Що, Дракула встав і пішов погуляти? – пошуткувала я.

- Без голови та кілком у грудях не погуляєш. Швидше за все його останки викрали та переховали в іншому місці. Тільки ніхто не знає, де.

Тут ми якраз завершили обідати і поспішили реалізувати плани по дослідженню кам’яного колодязя.

Стас, як зазвичай, супроводив мене на прогулянку, без нього я навіть до внутрішнього двору не виходила. Таким чином ми привчили моїх охоронців чекати за дверима. Що зі мною може статися, коли я разом із княжичем? А коли Алекс підкинув воякам колоду карт, вони почали використовувати цей час для власного відпочинку і, хоч від дверей не відходили, та на заглядали, чим ми із княжичем займаємось, і не дошкуляли.

Я була у звичних джинсах та короткій курточці, і одразу підбігла до колодязя. Та Стас лише головою покачав, мовляв, чекатимемо Алекса, як і домовлялися. Я зітхнула і присіла на край, не терпілося спуститися донизу. Ця пригода здавалася такою таємничою та цікавою, до того ж вселяла надію.

Стас залишався коло дверей і дивився на мене з ледь помітною усмішкою Джоконди.

- Ти чого? – запитала я.

- Ти така гарна, Маріанно…

- То на тебе впливає прокляття Мунтеану, - від цієї думки завжди ставало трохи сумно, як же недобре, коли кохання викликане лише чарами, а не щирими почуттями.

- Не думаю, - сумно похитав головою молодший княжич. – Вплив прокляття завжди негативний. Відьма заставила усіх Дракулів страждати через невимовний потяг, жагучу пристрасть, ті почуття болючі, вони викликають страждання. Але я відчуваю лише тиху радість, коли можу бачити тебе, щемлячий сум, коли думаю про тебе, невимовне щастя, коли можу доторкнутись… А ти? Маріанно, що ти відчуваєш до мене?

Між нами було декілька метрів, та мені нікуди було дітись від тих запитань. Що я відчуваю? Не знаю. Не можу сказати, бо сама собі не дозволяю думати про таке. Поки діє прокляття відьми, я ніколи не зможу бути впевненою, що кохають мене, а не Мунтеану. Я відчуваю тепло, коли думаю про Стаса та Алекса, вболіваю за їхню долю, та навіть думок про щось більше не допускаю. Я опустила очі і хитала головою у такт своїм думкам, та молодший княжич сприйняв їх за відповідь.

- Пробач, Маріанно. Я не повинен був заводити цієї розмови…

На щастя, на цю мить двері відчинилися і з’явився Алекс.

- Гей, чого ви застигли, мов ображені дітлахи, що не поділили іграшку? Стасе, Маріанно, усе добре?

- Так, так, - закивала я. – Тебе чекаємо.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше