Глава 20.

 17 листопада.

- Доброго ранку, Беснику, - я привітно посміхнулася та простягнула привиду руку, хоч і було трохи моторошно.

- Доброго, доброго, домнішоара Маріанно! – бібліотекар виглядав здивованим, бо до цього моменту я з ним розмови не починала, та це йому було приємно, про що свідчили добра посмішка та зморщечки коло очей. – Так радий бачити вас у доброму здоров’ї та гуморі!

- Хочу подякувати тобі за вчорашню допомогу, Беснику! Навіть не уявляю, що б зі мною було, коли б не ти.

- Я радий, домнішоаро, що все обійшлося! Я завжди готовий допомогти вам, у чому зможу, – вклонився бібліотекар.

- Ти знаєш, Беснику, для чого я приходжу сюди та риюся годинами у архівах? – поставила запитання рубо.

- Так, знаю, домнішоаро, - схилив голову привид.

- І ти міг би мені допомогти?

- Так, звісно, домнішоаро.

- У бібліотеці є книга, яка містить цікаву для мене інформацію?

- Так.

- І ти можеш знайти її для мене?

- Звісно, можу. Одну хвильку, домніошаро.

Бібліотекар повагом почимчикував і зник між рядами полиць, а коли повернувся, то в його руках я побачила велику старовинну книгу, на обкладинці якої я побачила гордого дракона на блакитному тлі неба.

- Дякую, Беснику, - я обережно прийняла томик із примарних рук.

- Звертайтеся, домнішоаро.

На обід у мене вже був заготовлений для братів-вампірів ласий кусень інформації.

- Я попрохала у бібліотекаря щось цікаве для мене – і книга виявилась, дійсно, дуже цікавою. Хоча і не знаю, як ця інформація може нам допомогти, бо написана вона ще до горезвісних подій, коли відьма Мунтеану перетворила Влада на кровопивця. І все ж, я хочу, щоб ви послухали та виклали свої думки.

- Розповідай, - кивнув Алекс. – Ніколи не знаєш, що може навернути на слушну думку.

- Ця книга присвячена ордену Дракона, до якого належав ще батько загальновідомого Влада Третього Цепеха, Влад Другий. Орден Дракона або Товариство Дракона – лицарський орден для обраної знаті та коронованих осіб, заснований ще в 1408 році королем Угорщини Сигізмундом І Люксембургом. Першоосновою ордену був Орден Дракона, заснований та представлений знаттю слов’янського походження з таких країн, як Сербії, Угорщини, Валахії, Хорватії, які об’єдналися заради захисту від турецьких нападів. Найпершим засновником цього ордену вважається легендарний сербський народний герой Мілош Обилич.

- Десь так і було, - кивнув Алекс. – Історію ми вивчали.

- Офіційна історія – то одне, а ось ця цікава книга стверджує, що членство Орден Дракона надавав лише справжнім драконам!

- Драконам?

- Так, перевертням. Вони могли набувати людської подоби, а могли перетворюватись на справжніх летючих ящерів! Вони об’єдналися, щоб стати на захист рідних земель та народів!

- Не може того бути! – Стас вихопив книгу з моїх рук та почав розглядати малюнки.

Дракони, великі, могутні, горді, були майстерно зображені невідомим художником. Поодинокі, поруч із своїми «людськими» портретами, під якими зазначені їхні імена та звання. Групи чи й цілі зграї, що ширяють у небі або грізним фронтом закривають шлях ворогу.

- І це означає… - почав Стас.

А  я продовжила:

- Це означає, що Влад ІІ Дракула був драконом!

- Дракул, - машинально виправив мене Алекс.

- То на румунський манер, а у нас завжди казали: Влад Дракула, то так і буду називати, - вперто мовила я.

- Те не суттєво, - махнув рукою Алекс.

- Суттєво те, - багатозначно підняла палець догори, що Влад ІІ Дракула був справжнім драконом. І Влад ІІІ Дракула, перший вампір Румунії, теж був спочатку справжнім драконом. Питання: як дракон, могутня горда істота з казок, міг стати вампіром? Це ж нонсенс!

- Нонсенс, - погодився Стас. – Нащо ставати вампіром, коли ти – дракон? Ніколи б не проміняв сутність крилатого велета на кровопивцю.

Алекс підхопився, в очах його загорілися іскри, почав трясти молодшого брата за плечі:

- Стасе, ти розумієш, що це означає?!

- Що? Та облиш мене! – насупився вампір.

- Це означає, що в нашій з тобою, братику, є кров драконів!

- То й що з того? Якщо й так, то її давно подавила кров вампірів, бо жоден з наших предків, починаючи з горезвісного Влада Цепеха, ніколи не обертався на дракона і не ширяв між хмарами. Ми прокляті, Алексе!

- Це так, - старший Дракула посмутнішав. – Ми прокляті. Ми не можемо жити, не вживаючи кров, і через це гени драконів не здатні проявити себе… І все ж, це до чортиків приємно, знати, що серед твоїх предків були справжні казкові істоти.

- Треба навідати Бесника! – кинувся Стас. – Можливо, є й інші книги? Маріанна попрохала цікаве для себе – те і отримала. Бібліотекар заклятий так, що може відповідати лише на конкретні запитання і видавати лише замовлену літературу. Отже…