Глава 19.

 16 листопада.

Я вже й не сподівалася, що зустріч із Георгом закінчиться добре, та все вийшло неочікувано. Спочатку на мій захист з’явився молодший з братів, потім долучився старший, а в останню мить усіх урятував князь. Все ж таки він недарма володар усіх вампірів, бо найсильніший, навіть брат йому не суперник. І страшно стає, що Георг міг використати мою кров, щоб перевершити Васила силою. Звісно, князь Васил також сповнений загарбницьких ідей, та його молодший брат здається мені набагато страшнішим. Він би не чекав Йолю, він би узяв усе й одразу, не залишаючи для мене шансів на життя. А так у нас із братами Стасом та Алексом ще залишається час та надія.

Васил навіть поставився з розумінням до того факту, що у мене стрес, і відправив відпочивати до моєї покоїв. Навіть дозволив не приходити на вечерю до Золотої трапезної, де ми зустрічалися щодня. Я з радістю прийняла пропозицію, бо й справді, довелось сьогодні таке пережити, що й досі жижки трясуться. Ще раніше я притягла до кімнати декілька книжок, бо полюбляю почитати перед сном, тож залізла у ліжко, вкрилася ковдрою і листала старенькі томи, щоб відволіктися від думок, які так і лізли до голови. Мене запевняли, що у замку я у повній безпеці від усіх, звісно, крім князя, який теж не чіпатиме мене до Йоля. Тепер же виявилось, що не таке вже й безпечне знаходження тут. Сьогодні я могла позбутися частини крові, а може, й життя через божевільного князевого брата. І чи можу я тепер вважати себе у безпеці? Так, Васил вигнав Георга до його володінь без права повертатися, та тепер я вже ні у чому не можу бути впевнена. Мене після пережитого жахіття ще пару годин тіліпало, мов у лихоманці.

Вечерю мені Кріна принесла прямо у кімнату, причому стіл накрила на трьох. Я вже злякалась, що князь прийде у мої покої, а ще й невідомо хто має бути третім. Що, коли Васил із Георгом домовились і разом з’являться по мою душу?

- Кріно, чому ти накрила на трьох? – злякано вигукнула я.

- Бо сьогодні вам складуть компанію княжич Стас та княжич Алекс, домнішоаро, - заспокоїла мене служниця, і я змогла видихнути полегшено.

- Добре.

Тільки-но Кріна залишила кімнату, як зайшли брати, трохи пом’яті, трохи збентежені, та цілі й здорові, таки вампірська хвалена регенерація стала у пригоді. Звичним рухом Алекс наклав охоронні чари від прослуховування.

Я вмостилася на диванчику, до якого підсунули столик, а брати зайняли стільці.

- Дякую, Стасе! Дякую, Алексе! – простягнула я їм руки. – Якби не ви, усе закінчилось би дуже погано.

- Це ти пробач, Маріанно, - легко торкнувся моєї руки губами Алекс. – Ми запевняли тебе у безпеці, і не подумали, що дядько зважиться на таке. Заздрісний та злий на увесь світ, він завжди ненавидів батька за те, що той – старший і став володарем вампірів. Нас він ненавидів ще більше. Ми з дитинства його терпіти не могли, хоч він і намагався часом прикидатися овечкою.

- Гадаєте, що він не повернеться?

- Батько погрожував, що вже точно покінчить з ним, коли що. І все ж не слід сподіватися, що дядько Георг змириться і не плестиме інтриги.

Я здригнулася.

Стас погладив мене по плечу:

- Розслабся, Маріанно. Батько й сам розуміє, що вірити братові не можна. Він приставив до тебе охорону. Відсьогодні двоє озброєних вартових стоятимуть коло дверей твоїх покоїв, вже стоять, до речі. Коли ти йтимеш до трапезної, на прогулянку чи до бібліотеки, вони супроводжуватимуть тебе. При найменшій небезпеці кричи – і вони прийдуть на допомогу. Втім, гадаю, що до замку дядько Георг вже не насмілиться проникнути. Сьогоднішня подія була можлива, бо князь не чекав він нього такої підлості. Тепер усе інакше, охорона посилена, усі попереджені щодо князевого брата.

- Сподіваюсь, - непевно хитнула головою.

- Ти молодець, що чинила опір, - похвалив мене Алекс, - інакше і ми могли не встигнути прийти на допомогу.

- А звідки ви, взагалі, дізналися, що мені потрібна допомога? Ніхто ж не бачив, що я спустилася до підземного поверху, тим паче, ніхто не знав, що там на мене чекатиме Георг?

- А тут ми маємо подякувати нашому шановному бібліотекарю! Саме він почув галас, побачив, що діється, і з’явився переді мною із розширеними від жаху очима та здіймаючи у розпачі руки догори, - пояснив Стас. – Я одразу зрозумів, що сталося щось жахливе, розпитав по-швидкому. Потім скинув повідомлення братові та батьку і помчав на виручку. Хоча, сама бачила, рятівник з мене ще той, - посміхнувся гірко.

Я поспішала заспокоїти засмученого вампіра:

- Не слід картати себе, Стасе! Дядько ж значно старший, та ще й ініційований, але та сила не варта втрати людяності. Залишайся таким, як ти є. Ти зміг відволікти нападника від мене в останню мить, і саме це дало змогу подіям розгортатися не по сценарію Георга. І твоя допомога, Алексе, теж була вчасна, - повернулася я до старшого брата. – Коли б не ви, то князь не встиг би зупинити Георга. А бібліотекарю я подякую, тільки-но навідаюсь до бібліотеки.

Перед моїми очима постав статечний чолов’яга, якого ми завжди зустрічали, навідуючи бібліотеку, напівпрозорий. Він завжди кланявся, відповідав, коли його про щось запитували, та ніколи не дошкуляв. Я лише кивала йому здалеку, бо якось моторошно ставало від його вигляду. Чомусь досі я не поцікавилась у братів, як так трапилось, що потойбічна істота працює у них бібліотекарем. Та зараз, коли він, можна сказати, урятував мене, повідомивши про напад Георга молодшого Дракула, маю дізнатись про цю дивну істоту більше.