Глава 16.

 8 листопада.

- Як ти могла? Маріанно, як ти могла бути такою нерозважливою?! – вичитував мене Алекс. – Хоча б з нами порадилась! Вибрали б слушний час, прикрили б тебе… Ой, до кого це я звертаюсь?! Ти мене хоч слухаєш?

- Облиш, брате, - потягнув його за передпліччя Стас. – Ми самі винні. Нарозповідали дівчинці казок, її й потягло побачити усе на власні очі.

А я робила вигляд, що то не мене стосується, бо дуже не люблю, коли мене сварять, мов малу дитину. Ні, звісно, я б знайшла, що сказати у відповідь, коли б не була винна, та я була винна. Дійсно, то була велика дурість – піти до спальні князя, щоб поглянути на портрет Сорини Мунтеану. Та спокуса виявилась занадто великою. Алекс правий, могла ж попрохати допомоги в братів. Невже я й досі не навчилася їм довіряти?

- Маріанно, ти мене чуєш?

Учора, після відвідин спальні Васила Дракула, я прибігла у свою кімнату, замкнулася і вже не виходила, тож брати-вампіри мали можливість добряче похвилюватися. Та мене так тіліпало після пережитого, що я не хотіла нікого бачити і ні з ким спілкуватись. За ніч я заспокоїлась та на сніданок до Срібної трапезної прийшла, і тепер віддавала усю увагу смачнючій яєчні з беконом, моцарелою та добряче підсмаженими ковбасками, ніби то були мої найкращі друзі.  А Стас із Алексом стояли над душею і заважали снідати.

- Маріанно! – гаркнув старший вампірчик.

Я повільно підняла на нього винні очки:

- Я більше не буду.

- Справді? Ти хоч уявляєш, чим усе могло закінчитись?

- Брате, сядь, - потягнув Алекса за рукав Стас. – Вона усе усвідомила. Сказала ж, що більше не буде.

- Ти думаєш, я повірив? Така нерозсудлива…

- Досить, брате! На ній вже лиця немає. Досить!

Я мимоволі помацала обличчя. Ні, на місці.

- А подай-но мені он ту пампушечку!

Зверталася я до старшого брата, щоб повернути його думки у мирне русло, та пампушечку мені подав молодший.

Алекс нарешті сів, та заспокоїтись й досі не міг, лікті поставив на стіл і запустив пальці у своє густе волосся, куйовдячи його та псуючи імідж інтелігентного розважливого чоловіка.

- Маріанно, я зараз дуже і дуже серйозний. Обіцяй, що більш нічого не чинитимеш, не порадившись спершу з нами.

- Обіцяю, - я подарувала нервовому вампірчику милу усмішку.

-  А в мене є нова інформація, - загадковим тоном вимовив Алекс.

- Правда? – зацікавились ми зі Стасиком. – То розповідай!

- Я повсякчас догоджав батькові, був поступливим та гладив його за шерстю. Навіть побував у нього на обіді і дивився, як він п’є кров із чергової дівчини.

- Фу! – не втрималась я.

- Батько привчає мене до таких видовищ, бо наближається час ініціації. Мені довелось зробити вигляд, що мене те дійство тішить. І ось результат! Він після смачного обіду став м’яким та відвертим і повідав мені, як збирається використати силу Мунтеану.

- І як?!

- Я вже казав раніше, що батько не збирається вступати з тобою, Маріанно, у статевий зв’язок, бо ти одразу ж завагітнієш і можеш втекти, як і твоя мати. Він винайшов інший спосіб. Ключовим у проклятті є те, що Мунтеану повинна одружитися з ним із власної волі, про консумацію шлюбу нема ні слова. Ви одружитесь у свято найкоротшого дня та найдовшої ночі року. Та Йоль – то лише перший день свята, 21 грудня. Чарівними вважаються усі дванадцять днів,  і дванадцятий – то перший день нового року, 1 січня. Усі дванадцять чарівних днів князь питиме твою кров і таким чином здобуде силу відьом Мунтеану.

- Дванадцять днів?! – підскочила я, забувши про яєчню. – Дванадцять днів уряд? Але кров не відновлюється так швидко! Алексе, скільки крові випиває вампір за раз?

- Щонайменше склянку.

- А в склянці двісті грамів, то за дванадцять днів це складе два літри й чотириста грамів мінімум! Я не виживу!

Алекс сковтнув слину та продовжив:

- Далі у князя є два варіанти і вибір він запропонує тобі. Або ти погодишся, щоб він перетворив тебе на вампіра і цим врятував, тоді ти залишишся його дружиною і будеш панувати разом із ним над світом, або на тринадцятий день він доп’є тебе досуха.

Я оніміла. Навіть слів не знаходиться, щоб висловити свої почуття.

- Маріанно?

- І він ще сподівається, що я дам згоду на шлюб?! – зірвалась я.

- Не здумай видати мене, - сердито звів брови Алекс. – Звісно, що тобі про свої плани батько не розповість. Мені він довіряє і впевнений, що я також нікому нічого не розповім, навіть братові.

- Мені він не довіряє, - байдуже здвигнув плечима Стас.

- Тебе він вважає юним нехлюєм, безвідповідальним хлопчаком.

- То хай вважає. Та як він сподівається вмовити Маріанну на шлюб?

- Цього батько мені не відкрив. Гадаю, намагатиметься вразити бездоганними манерами та спокусити світовим володарюванням.  Та коли Маріанна чинитиме такі дурощі, як учора, то, боюсь, ніякі манери не допоможуть князеві стримати хіть.