Наречена для Дракули

Глава 11.

Я сіла у крісло, підібгала під себе ноги і натиснула кнопку на магнітофоні. Хвилинка шороху – і почувся вже знайомий мамин голос. І голос князя Васила, його я вже не спутаю ні з ким.

«- Сьогодні ти дуже гарна, Амеліє! Тобі личить блакитне.

- Ще скажи, що я схожа на небо!

- Клаптик неба у барвах сонячного сходу. Та на весіллі я хочу, щоб ти була у білому.

- Це традиційний колір, я не проти.

- Тоді сьогодні ж маємо вибрати тканину для сукні. Я хочу атлас, оздоблений вишуканою вишивкою та перлами.

- Перли? Ні! Вони мов сльози, а я не хочу більше плакати. Я бажала б шовкове плаття і вишивку золотом. І ніякого дорогоцінного каміння тоді не потрібно, лиш тонкий золотий обруч із фатою на волосся.

- Ти у будь-якому наряді будеш найчарівнішою нареченою у світі. Ще кілька днів – і ти станеш княгинею Валахії, а згодом і світу…»

На цьому запис обривався. Із розмови було зрозуміло, що справа йшла до вінця, тут князь не збрехав. Та не дійшла.

І тут мене опекла несподівана думка…

- Кріно!

Служниця заскочила до кімнати.

- Кріно, нагукай мені княжича Стаса. Негайно! А сама можеш бути вільна, він і проведе мене до Золотої трапезної.

Жінка вклонилася та побігла виконувати доручення. Через кілька хвилин до кімнати вже заходив молодий вампір.

- Щось сталося, Маріанно?

- Моя матір зналася з твоїм батьком?

- Так, тільки-но вона увійшла у вік, він розшукав її і забрав до палацу. Ми з Алексом у ті часи були лише дітьми. Я й зовсім того не пам’ятаю, а брат розповідав, що батько покинув нашу матір, щоб одружитися на Мунтеану. Нас відправили до далекого помістя, і лише потім привезли назад до замку, коли з тим шлюбом… не вийшло.

- Отже, у них були відносини! Тоді я… Я можу бути донькою Васила?! – ця думка з’явилася несподівано і пекла мене, мов вогонь.

- Ні. Амелію він беріг так само, як і тебе, очікуючи слушного часу. Ти, - кинув він погляд на магнітофон, - слухала якісь записи? Їх дав тобі батько?

- Так. І по записах цих зрозуміло, що вони були разом, готувалися до весілля.

- Сама розумієш, що тобі показано саме те, що ти повинна почути. Можливо, Амелія й робила вигляд, що згодна, а сама складала план втечі. І використала Мунтеану людський фактор. Вона завагітніла від когось із слуг чи наближених до князя, бо після її втечі усіх людей замінили на вампірів. Імені твого батька ми ніколи не дізнаємось, та це не Васил Дракул.

- То й добре, - полегшено зітхнула я.

- Ти боялася, що у тобі кров вампірів? Та це так. Принаймні перша Мунтеану була зґвалтована Владом, через що й наклала на нього прокляття.

- О! – якось це мені досі не спадало на думку.

- Та нічого страшного для тебе у цьому немає. Відьомська кров така сильна, що поглинає усе. Ти не станеш пити кров, не бійся.

- Але ж… Що, як Васил перетворить мене на вампіра?

- Ні, до Йолю він тебе не чіпатиме, ти повинна увійти в максимальну силу, а не слабнути від нестачі крові. Опісля теж, принаймні до народження дитини, якщо… якщо усе піде по його плану.

- Нічого не піде по його плану! – гнівно скрикнула я. – Через Васила загинула моя мама і я ніколи йому цього не пробачу!

- Тільки не показуй своєї ненависті зараз, добре.

- Добре, проведи мене до трапезної.

*       *       *

Золота трапезна свою назву виправдовувала. Помпезна, занадто помпезна. Позолота на усьому, на драпіруванні, на меблях, на портьєрах, навіть на посуді. Нащо ж стільки? Але столик невеличкий, максимум на чотирьох, хоча зараз нас було лише двоє. Володар вампірів вирішив зустрітися tet-a-tet.

- Чарівно! Просто чарівно! – князь Васил із задоволенням розглядав через стіл мій наряд. – Тобі личить блакитне.

- Може, я схожа на клаптик неба у барвах сонячного сходу?

- Може, й схожа. Ти прослухала запис.

- Так, але мене цікавить, чому ж не дійшло до весілля? Чому мама… зробила те, що зробила.

Князь застиг, пронизуючи наскрізь своїм гострим поглядом та, мабуть, роздумуючи над відповіддю.

- Не маю наміру ворушити усе те, що припало пилом років. Ми були молоді і робили помилки…

- Мама не захотіла, щоб ти панував над світом!

- Так, - не поспіхом мовив Васил. – Та це була її помилка. При моєму правлінні усе змінилось би на краще. Припинилися війни, вампіри вийшли б з підпілля та стали рівноправними членами суспільства…

- А скільки людей загинуло б? Чи ти вважаєш, що тебе зустрічатимуть усюди гарячими обіймами?

- Маріанно, не повторюй помилки своє матері! Тобі не вдасться втекти, як це зробила вона. Тоді я був ще молодий і повірив у її почуття, а вона зрадила! Тепер усе буде по-іншому! – князі піднявся на весь свій чималий зріст і ляпнув долонею по столі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше