Глава 8.

Мене не влаштовує жоден варіант! Я не хочу допомагати князю вампірів заволодіти світом, та й помирати я не збираюся! Але я не бачу виходу… Я не знаю, що маю робити… О, краще б усе залишалося так, як і було. Нехай би я була бідною сиротою, нехай би мене дражнили старою дівою, та все було б звичним, звичайний, хай навіть нудним. Залиште мене усі!..

Та у хвилю, коли тебе заливає повний розпач, коли ти захлинаєшся у ньому, коли залишається одне однісіньке бажання – ковток свіжого повітря, пісочний годинник перевертається і щось змінюється у цьому світі. Чи на краще? Та хто ж його знає. Головне, що змінюється.

З боку вхідних дверей почулося шкряботіння. Ми зі Стасом завмерли, розвернувшись та витягнувши шиї у той бік.

- Дядько! Напевно, то дядько! – зашепотів молодий Дракул. – Ми запізнилися і вибору вже немає…

- То що ж робити?

- Я не знаю…

У двері загупали і почувся знайомий голос:

- Не дуріть! Я вас чую! Відчиняйте, є ще й третій варіант!..

- Алекс?! – разом зі Стасом вигукнули ми.

- Ви б ще сумнівалися. Маріанно, я не бажаю тобі зла, навпроти, прагну допомогти. Відчини двері! Гадаю, у нас не надто багато часу залишилося, поки дядько Георг вирахує наше місцеперебування!

Ми зі Стасом перезирнулися.

- То що? Впускати твого брата?

- Алекс, звісно, зі своїми прусаками у голові, та він ніколи мені не брехав… Раніше…

- У мене із собою старесенький магнітофо-он… - знов почувся голос Алекса, і цей аргумент став вирішальним.

Я встала і відчинила вхідні двері.

Високий красунчик тінню прослизнув до квартири.

- Правильний вибір, малеча. Я прийшов із миром. Мені теж мало імпонує, щоб наш авторитарний батько став Володарем Світу Василем Першим. Не можна йти на поводу у прокляття! Прийшов час усе змінити!

- Ти казав, є третій варіант? – запитав його Стас, дивлячись з недовірою.

- Є…

Та я перебила Алекса:

- Спочатку хочу послухати запис! Можливо, він вирішить усе.

І подумала: можливо, я зрозумію, що все, сказане братами-румунами, чистої води нісенітниця і видихну полегшено.

- Без проблем! – чоловік поставив на стіл допотопне творіння техніки і очікувально простягнув руку.

Що ж, зараз все стане зрозумілим. Я дістала із скриньки касету і подала Алексові. Серце стиснулось у передчутті. Зараз я вперше  почую голос мами. Хай не вперше у житті взагалі, та вперше у свідомому житті.

 Я притиснула руки до грудей і сіла на край ліжка. Хвилюючий момент і дуже особистий, хотіла я послухати материне послання у тиші та самотності. Не вдалося. Та відкладати я теж не можу.

Якусь хвильку чувся лише шурхіт магнітофонної плівки, а потім почувся голос. Спокійний, рівний, приправлений тугою. Голос моєї матінки:

«Моє єдине любе дитя… Моя донечко… Маріанно… Пробач мені, що я залишила тебе на виховання бабусі та дідусеві, сподіваюсь, що тобі було з ними добре. Пробач, що не розповіла тобі правду раніше, та вважала, що так буде краще для тебе. Пробач, що покинула тебе, що залишила цей свій, та я не бачила іншого шляху… Пробач, рідненька…»

Я схлипнула. Мало того, що чую материн голос, та ще й розумію, що материні слова стануть лише підтвердженням усього того, що розповів мені Стас Дракул. І мені вже не зістрибнути з цього «Титаніку»…

Далі мама мало не дослівно переказала історію Дракулів та Мунтеану.

«Пробач, доню. Так, ти, справді, з роду могутніх чарівниць, з роду «людей з гір», Мунтеану. Та я не можу передати тобі те величне мистецтво накладання чарів, яким володіли наші далекі предки, бо так, як і ти, виросла у незнанні. Єдина наша сила – то наша кров. Можливо, тобі вдасться перехитрити прокляття?.. Я бажаю тобі щасливої долі, та не можу нічим зарадити. Пробач мене…»

У кімнаті повисла тиша, а на очі мені навернулися сльози. Все виявилося саме так… Саме так, як я боялася. У будь-якому випадку моє життя скінчилося. Я не зможу вже радіти останньому року студентського життя, я не зможу знайти собі роботу і вставати щодня, поспішаючи на автобус, я не зможу вийти заміж за простого доброго хлопця та народити звичайних неслухів-дітей, я не зможу... Я вже нічого не зможу…

- Кахи, - озвався Алекс. – Маріанно, я, звісно, розумію, важливість моменту, та час не чекає. Дядько Георг може опинитися тут у будь-який момент.

- Так, - тернула рукавами піжами заплакані очі. – Я розумію…

- Ти щось казав про третій варіант, братику, - знов нагадав Стас, вдивляючись з тривогою у очі старшого Дракули.

- Так. Третій варіант теж не надто вдалий, та кращого немає. Маріанна має зараз же залишити місто і, навіть, країну. Вона матиме переїздити з місця на місце, не затримуючись ніде більш ніж на три-чотири дні.

- Я думав над цим варіантом, брате, - вигукнув, розпачливо змахнувши руками,  Стас. – Для цього немає ні коштів, ні можливості! Батько нас вб’є!

- Скажемо, що дівчина втекла з-під самого носа. Звісно, татусь Васил буде скаженіти від злості, кине усі сили на пошуки, та нічого, переживе. Нам дістанеться на горіхи, та й ми це переживемо. А щодо коштів… Я назбирав певну суму за роки після закінчення навчання і готовий віддати її відьмі, також деякі цінні речі та прикраси, які можна буде продати, - він простягнув мені сумку, та я не поспішала її брати.