Глава 7.

Сміялася я довго.

- Я – відьма?! Стасе, розумію політ твоєї фантазії! Починай романи писати у жанрі фентезі чи хорору! Ха-ха!..

- Прослухай касету.

Я замовкла.

- Не маю на чому. Завтра пошукаю студію, де переводять старі записи у цифрові.

- Завтра… Хто знає, що буде завтра… - задумливо промимрив Стас.

- У чому проблема? Навіть, якби це була правда, і твій навіжений батечко справді вірив у давню легенду, та з власної волі я за нього не піду, отже, панування над світом йому не бачити, як власних вух. Так йому і передай. На цьому, гадаю, можна закінчити…

- Постій! Ти знаєш ще не все!

- О, боже! Добре, закінчуй вже свою казку.

- Моя казка – то й твоя казка, Маріанно. І вона не надто весела.

Не надто весела, кажеш? Та я й досі не вірю в твої оповідки, хлопче. Не вірю, бо не в силах повірити.

- Я не брехав, коли казав, що я і мій брат навчалися у вашому місті, але причиною приїзду було не тільки бажання згадати студентські роки. Я давно прохав батька відпустити до України, провідати однокурсників, та він не дозволяв. І раптом перед самим Хелловіном сам викликав нас із братом і наказав збиратися у дорогу, на пошуки відьми.

- Чому не до іншого міста, чи, навіть, до іншої країни?

- Володар відчуває, де знаходиться відьма. Він зміг вказати місцевість з точністю до кількох кілометрів. Тому на Хелловін ми з братом обходили нічні клуби, сподіваючись тебе знайти. Мені повезло зустріти тебе першим. Чи, може, не повезло…

- Коли це правда, то чом твій батько не розшукав мене раніше? Я не ховалася. І звідки він взагалі взяв, що саме я – нащадок тієї відьми? У мене немає ніяких надприродних сил, ніяких незвичних здібностей чи, навіть, потойбічного бачення. Я – звичайнісінька дівчина…

- Маріанно! Не принижуй себе! Ти – надзвичайна! Просто відьомська сила не може проявитися у тобі, бо ти ненавчена. Раніше знайти тебе ніхто не міг, бо аура відьми прокидається при досягненні двадцяти одного року, хоч і починає відчуватися вже напередодні, саме тому мати й звеліла тобі не слухати запис раніше. Не хотіла псувати рідній доні життя. Бажала, щоб ти хоч трохи пожила по-людськи, щоб була щасливою…

- Нехай так. Зроблю вигляд, що повірила. Шукав – знайшов. Тепер повертайся і передай батькові, що я не погоджуюсь на його пропозицію розділити владу над світом. До побачення.

- Зрозумій, Маріанно, тепер ти нікуди не дінешся. Твоя аура стає сильнішою з дня у день, і ти незабаром не зможеш сховатися ніде у світі. Це немов стовп світла, що б’є від землі до неба серед ночі, його не можна не помітити!

- Я не поїду з тобою!

- Уяви, я й сам цього не прагну. Волію жити звичайним життям людини і зовсім не радий допомагати батькові. Володар світу з нього буде, чесно кажучи, жахливий.

- Тоді що?

- Коли не я, то тебе може захопити мій брат. Щоправда, він теж не надто полюбляє батька та не визнає його загарбницькі погляди. Та, навіть, коли й він залишить тебе у спокої, то по твоєму сліду вже йде дядько Георг, а він – той ще мерзотник.

- Досі Дракулам не вдалося підкотити жодної Мунтеану.

- Справа в тім, що та, перша, відьма, наклала на ґвалтівника прокляття, яке вдарило по ній самій та по її нащадкам. Знаєш, як їй вдалося втекти? Коли вона завагітніла, дитя почало вибудовувати власну захисну ауру. Невдовзі вона досягла такої сили, що Дракул вже не міг відчувати відьму. Вона мала змогу втекти, і йому не вдалося її вислідити. Та коли народилася дитина, захисна аура вагітної почала слабнути, десь через місяць після пологів вона зовсім зникає. Відьма відчула, що Дракул йде по її сліду і ось-ось знайде. Щоб вберегти доньку, вона знайшла для неї прийомних батьків, залишила таємні записи, а сама… Влад став надто сильним, щоб вона могла з ним боротися. Коли б він захопив Мунтеану, то знайшов би й дитину, щоб шантажувати і примусити підкоритися. Відьма наклала на себе руки, щоб не дати йому можливості підкорити світ.

- Це жахливо! – вигукнула я.

- Такий цей світ. Прокляття часто б’є по тому, хто його накладає. Постраждали обоє, та ще й усі їхні нащадки. А може, то ще й карма, бо не повинна була відьма перетворювати князя у монстра, навіть заради благої мети. З тих часів кожна відьма з роду Мунтеану спокійно живе до двадцяти одного року, а потім дізнається правду. Поспішає завагітніти, щоб Дракул не знайшов її, а потім підкидає доньку добрим людям і кінчає із життям.

- Такого не може бути! А якби відьма вийшла заміж рано, як годилося у ті часи, то до двадцяти одного року у неї могло бути вже декілька дітей!

- Чом же ти не вийшла? Чом досі незаймана? Не соромся, та я добре відчуваю такі речі. І сам дам тобі відповідь: ти підсвідомо відштовхувала чоловіків, чи не так?

-  А якщо у відьми народиться хлопчик? Або вона, взагалі, виявиться нездатною завагітніти?

- Це, Маріанно, вже витівки долі, вищого розуму чи ще якихось сил, які повинні забезпечити виконання прокляття. У роду Дракули обов’язково народжується бодай один хлопчик, а відьма завжди приводить на цей світ нову відьму. І вагітніє вона після першого ж статевого акту, тут вже ні протизаплідні таблетки, та ніякі інші засоби контрацепції не допоможуть. Поки працює прокляття, у світі має бути хоча б один Дракула і хоча б одна Мунтеану.