Глава 4.

Як же соромно! Увесь наступний день я все думала про свою поведінку. Хіба ж можна так вішатись на юнака, якого знаєш лише кілька годин? Цноти вона вирішила позбутися. Та не так же, Маріанно! Ой, як соромно. Одна втіха – більше я цього румунського «вампіра» не побачу. Бо нащо йому така, як я, біднота без роду та статків. Навіть на секс без зобов’язань не повівся. Це все оті коктейлі, менше пити треба!

Зате цієї ночі вперше за місяць не снилися жахастики. Взагалі нічого не снилося. Єдине, на що вистачило сили, це впасти, навіть не роздягаючись, на ліжко. Заснула я, лишень торкнулася головою подушки. Уявляю, коли б хто побачив цю картину, точно, вирішили б, що відбулося вбивство. Наречена у закривавленому платті та без ознак життя. Добре, що бабуся до моєї кімнати ніколи не заходить. Вранці довелось довгенько постояти під контрастним душем, поки прийшла до тями.

На диво, майже уся група була на заняттях, усі перемовлялися стиха, та виглядали стривоженими. Жанна та Тамара кинулися до мене, ледве я переступила поріг вестибюлю.

- Маріаночко! Ти у порядку?!

- А що зі мною станеться?

- Ти ж десь ділася зі своїм кавалером, ми й не помітили!

- То й чого турбуватися? Чи я ніколи додому сама не добиралася? А це мене ще й провели до дверей.

- Ми турбувалися, бо після тебе теж незабаром залишили клуб. А сьогодні усі тільки й обговорюють, що трапилося після того, як ми пішли.

- І що ж таке могло трапитись, щоб усі колотилися?

- Розповідають, що з вулиці зайшла дівчина в наряді нареченої та в зеленій куртці, трималася за горло, а по рукам стікала кров. Ніхто одразу, звісно, й уваги не звернув. У таку ніч вигадують різні приколи. Та коли вона, мов зомбі, почимчикувала до центру танцполу і гепнулась на паркет, втративши свідомість, викликали швидку допомогу та поліцію. На шиї у дівчини виявили дві ранки у вигляді дірочок і погано їй стало через значну втрату крові. Ми не знали, де ти поділася, то й боялися, що то ти. Це ж ти була у наряді нареченої з потойбіччя і курточка у тебе зелена!

- Не одна я… Дівчина жива?

- Кажуть, що жива, тільки у лікарні.

- Якийсь бовдур вирішив погратися у вампірів, - висловила припущення я.

- Нічого собі грайки, - здригнулася Тамара. – Та ще й ти з «вампіром» усю ніч провела. Звісно, що ми перелякалися за тебе.

- Так ти нам ще нічого не розповіла! – Жанна вже заспокоїлась і перейшла на звичний репертуар. – Що там за загадковий незнайомець? Як його звуть?

- Звуть його Стас, та ми просто весело провели з ним Хелловін.

- Ти ж сказала, що він тебе провів додому!

- Провів, то й що? Звичайна вихованість.

- І не попрохав пригостити чаєм чи кавою? Не повірю!

Ну не буду же я казати, що сама запрошувала юнака, а той відмовив, бо мене тоді і зовсім засміють.

- Ні, не попрохав.

- Не обманюй! Нізащо не повірю, що вродливий хлопець провів із тобою усю ніч у клубі і навіть не намагався продовжити знайомство у постелі! То ти йому відмовила. Продинамила хлопця, зізнавайся!

- Ні! Він просто попрощався коло порогу і пішов собі додому чи ще куди.

- Не вірю. Кажу тобі, як Станіславський: НЕ ВІРЮ! Погана гра.

- Не віриш, то й не треба, - зробила вигляд, що образилась, я.

- Не може ж бути, щоб тобі зустрівся такий самий пришелепуватий незайманий, як ти? Та не схожий він на цнотливого, швидше б сказала, що ловелас ще той! І що, він не попрохав у тебе номер мобільного, не домовився про зустріч? А як же сучасний жіночий роман?

- Досить, Жанно Не буде ніякого продовження роману! – вигукнула у серцях, самій гидко, що так все вийшло, ще й вона сипле сіль на рану.

- І не дивно, - підвела підсумки подруга. – Кому потрібен такий сухар, як ти, Маріанно?

- Вгамуйся, Жанко! – то вже Тамара виступила на мій захист і перевела розмову у інше русло: - Лінуся нікому не дзвонила?

- Та коли б? – живо відгукнулася Тома. – Вона, гадаю, чудово провела ніч Хелловіна і тепер спатиме до  обіду. Не те, що ми, бідні ваганти, діти науки, яка ніяк не хоче до голови лізти…

Звісно, яка там наука, коли цілий день у голові крутяться дивні сни, Румунія, Стас у вигляді вампіра на вечірці, ота нещасна дівчина, що постраждала… А що, як її вкусив справжній вампір? Ага, з Румунії приїхав. Твій Стас. Ні, Стас, точно, ні, він же зі мною поїхав. А що, коли потім повернувся до клубу і зробив свою чорну справу?

 Чом тоді відмовився до мене заходити, коли вже пити кров, то краще це робити наодинці, у тиші квартири. Ой, про що я думаю? Які вампіри? Хтось використав Хелловін, щоб... Щоб, що? Можливо, налякати дівчину, можливо, помститися за щось. І Стас тут ні до чого. Приїхав погуляти зі своєї Румунії, поїде назад, більш ми з ним не побачимось.

Але я помилилася.

Як завжди, ми збиралися з подругами після  занять заскочити до кав’ярні, як на сходинках мене перестрів Стас.

- Привіт, Маріанно! Доброго дня, дівчатка! Дозволите мені викрасти вашу чарівну подругу?

- О, звісно, дозволяємо! Чом би ні? Такому принцові наша принцеса якраз те, що треба! – Жанна пускала очима бісиків та загадково усміхалася, вона завжди така, коли спілкується з протилежною статтю.