Глава 3.

- Три! Два! Один! Ура-а! З Днем народження, Маріанно! – цьом-цьом.

Тома і Жанна відраховували секунди, як перед настанням Нового року, бо народилася я рівно о дванадцятій годині ночі. Дочекалися, випили «блідого мерця», то новий коктейль такий.

- За твоє здоров’я! – Про здоров’я, звісно, турбується наша розсудлива Тамара. – Та щоб більш не снилися тобі жахастики! Хай краще сняться мішки з гривнями та валізи з долярами!

Випили «зелену плісняву».

- Та хай сняться чорноокі смагляві красені з накачаними біцепсами та гарним довіском між ногами! І не тільки сняться! Бажаю тобі до наступного дня народження позбутися тягаря невинності та пізнати радість тілесного єднання з найкращими екземплярами роду чоловічого! – Це вже Тома, для неї секс – понад усе.

І за це не випити? Випили «нічний жах».

Я зазвичай стільки не п’ю. Та й у нічних клубах буваю не часто. Та сьогодні Хелловін. І мій день народження – двадцять один рік. І ще мій плач по бездарно втраченій путівці, могла ж зараз сидіти на феєричному шоу у Румунії. Що ж, Маріанно, насолоджуйся тепер тим, що тобі залишилося. Втім, тут також непогано, особливо після третього коктейлю. Музика гримить, навколо випивають, танцюють, радіють життю зомбі, вампіри, відьми, чорти, злі чаклуни, привиди, пірати, утоплениці, скелети. Крім традиційної нежиті та нечисті зустрічаються і справжні перли. Ось мумій увесь у бинтах, які вже почали розмотуватись, незручно – капець, зате прикольно. Он пішли, обіймаючись, Джокер та дівчина, одягнута під Харлі Квін. А онде – висока кралечка у шикарному костюмі Малефісенти.

Дівчата побігли танцювати, а я залишилася коло стійки, розглядаючи присутніх.

- Чому одна сумуєш? – несподівано поруч вималювався класичний вампір, високий, худорлявий, чорнявий.

Макіяж професійний, аж дрижки по спині побігли. Та коли придивитися, то під макіяжем досить таки симпатичний юнак. І голос приємний, зовсім не вампірський.

- День народження відмічаю, - чомусь чесно відповідаю.

- Сама?

- Ні, я з подругами. Он вони – відьма та дріада.

Навіть не озирнувся, очима їсть, мов морозиво.

- Хіба ж так день народження відмічають? Стій тут, я зараз.

Та наче нікуди ще й не збиралася. Не встигла здвигнути плечима, а вампір вже знов поруч, простягає «бузкову отруту».

- Та мені вже, мабуть, досить.

- Яке «досить»? Веселощі тільки розпочинаються! Бери! За твої… вісімнадцять?

- Та що ти? Двадцять один вже, старість – не радість.

- Найкращий вік, - заперечує юнак, примощуючись так, щоб була можливість торкатися мого плеча. – Як тебе звуть?

Кілька миттєвостей вирішую, відповідати чи послати подалі. Та з якої причини? Юнак, начебто, не надто нахабний. І симпатичний. Може, й права Тамара, кохання мені не вистачає. Чи, бодай, елементарного сексу. Про особливі почуття у наш шалений час і сподіватися марно. Та не монашка ж я. Слід дати юнакові шанс, тим паче, що коктейль я вже взяла.

- Маріанна.

- Гарне ім’я. А я – Дракула.

- Влад? – хмикаю, трохи розсердившись, я йому справжнє ім’я сказала, а він…

- Чому Влад? – юнак виглядає здивованим. – Стас. Стас Дракула, - і з награною шанобливістю вклоняється. – Гарний костюмчик. Наречена, що повернулася з того світу, щоб забрати своє?

- В яблучко.

- І сама ти гарна. Тільки якась напружена, Маріанно? Пішли танцювати!

Погоджуюсь, бо чого я сюди приперлася, щоб сидіти, дудлити коктейлі та спостерігати за блукаючою навколо нечистю? Розважатися! Та так, щоб запам’ятати цей день назавжди!

І ми рушаємо до танцполу, сміємося, кружляємо, зіштовхуємося з іншими танцюючими, потім п’ємо коктейлі і знов танцюємо. Жанна і Тома тільки  поглядають на нас, багатозначно посміхаючись, та не підходять, щоб не завадити. Та мені байдуже, вони однаково тут зі своїми хлопцями, це я – одинака. Тож маю можливість – і розважаюсь!

Із Стасом ми майже не розмовляємо, бо розмови у нічному клубі – той ще екстрим, доводиться майже кричати, щоб тебе почув співрозмовник. Тож просто віддаємося шаленому ритму музики, аплодуємо діджею та знов поринаємо у загальний вир безумства. Мені хороше, дуже хороше. Давно не було так весело і так наплювати на усі напасті.

Та усе хороше минає.

 На годиннику майже три години ночі, ноги гудуть, а зранку – на заняття. Невдало в цьому році випадає – після Хелловіну – робочий день. Коли б вихідний – гуляла б до закриття, а так треба хоч трохи поспати. Звісно, на заняттях коли з групи третина студентів буде, то й добре. Та я прогулювати не можу, мені треба стипендію заробляти.

Я зупинилася і вийшла з кола танцюючих. Стас поспішив за мною.

- Ще по коктейлю?

- Ні, дякую. Вже, точно, досить. Маю повертатися додому.

Вампір глянув на годинник:

- Так ще й трьох нема! Дитячий час!

- Не такий вже й дитячий. Стасе, мені було дуже добре з тобою. Ми чудово повеселилися. Та мені зранку на заняття.