Глава 41.2

- Леді Анно, - Філіп, слідуючи етикету, схилив голову і зсунув п'яти разом. Звичайно, адже джентльмен може легко убити свого батька, звинуватити в його смерті невинну дівчину, але не дотриматися правил вітання - нижче за його гідність. - Вже чув про вашу втрату. Співчуваю, - сказали губи нового короля Арати, але його зухвала усмішка говорила інше, натякала, що він зовсім і не здивований таким поворотом подій. І вперше згадка Арденса викликала в мені, крім болю, ще й лють. Як же несамовито я ненавиділа і зневажала нового короля Арати, аж груди не вміщували всієї люті! - Втім, сумувати вам залишилося недовго.

Я також знаю про візит мого молодшого братика до вас. Він спланував втечу, чи не так? Справді, шкода, що не вдалося розправитись з ним руками вашого дракона на стайнях Академії. Тепер знову доведеться щось винаходити... Але на це я ще матиму час. Зараз же займемося вами. Зізнайтеся, леді Анно, ви вже шкодуєте, що відмовилися від моєї пропозиції?

- Ні, не шкодую, - я підняла підборіддя і з викликом подивилася прямо в ненависні очі. Злість раптом надала мені сил і сміливості, а моїм словам – прямоти. - Ви брехун і негідник, ви вбили свого батька.

- Тсс, про це не варто згадувати вголос. І ви помиляєтеся: я не негідник. Іноді, щоб уся країна рухалася у правильному напрямку, необхідно пожертвувати однією людиною. Прикро, що ним виявився мій батько. Я любив його, правда, і оплакую щиро... Такі жертви - тяжкий тягар королів, Анна, які ми приречені нести весь залишок наших життів, - Філіп трагічно нахилив голову і завмер, немов упокорюючи прихований біль.

Це він чекає, що я кинуся йому співпереживати?

Не дочекавшись від мене ні слова, ні співчутливого погляду, чоловік продовжив:

- Але Гершандт уже застарів. Застарів не лише він, а й його погляди. Не будь він таким упертим, мені не довелося вдаватися до таких радикальних методів. Ось побачите, Анно, через пару років Арата зміниться... Ах, перепрошую - не побачите, але можете повірити мені на слово. Ми підкоримо світ!

- І як же? - сумно усміхнулась я потрісканими губами.

- Спершу ми підкоримо драконів.

- Що?

- Так, вам не почулося. Ми підкоримо драконів. Зізнаюсь, я дещо засмучений невдачею битви біля Дракової фортеці. Адже я плекав цей план декілька років... Я! Я, Анно, а не старий батько! Саме я знайшов неоціненного союзника, загірського ментального мага, який вдихнув життя у големів, я спланував виставу на стайнях, я переконав батька на штурм Дракової фортеці через печери, і я, леді Анно, отримаю в плату скарби -  артефакти драконів, які змінять нашу країну. І тому я повинен бути зараз королем. Я!

Це Філіп так палко мене переконує, чи втамовує передсмертні конвульсії його власної совісті? Та начхати на його совість. Що він там говорив про скарби драконів?

- Вам обіцяли у плату драконові артефакти?

- О так, леді. Ваш дракон мертвий. Скоро за ним рушите і ви. Адже без нього ви не злетите аж ніяк, моя пташко, хіба що каменем вниз. Захисний щит навколо Загір'я знову зруйнується, і ми безперешкодно винесемо артефакти. Така наша домовленість.

- Що ви зробите?

- Винесемо артефакти. Наш союзник - новий імператор Загір'я, між іншим,  -  відкрив нам їх місцезнаходження: в підземеллях імператорського палацу, у Драковій фортеці, у горах... Вони великі... Їх багато... Та нова партія големів нам допоможе.  І знаєте, що ми зробимо, леді Анно? Ми підкоримо драконів! Так! Землі нехай залишаються менталісту: що нам землі одної країни, коли ми з новою армією завоюємо пів світу! Бо ж ми станемо хазяїнами самих Синів неба, ми поневолимо драконів, уявляєте? Адже без їхніх артефактів дракони безсилі.

- Не уявляю, - сказала тихо, зловтішаючись про себе.

"Браво, лорде Бальтазаре, браво!" - подумала я гірко. Адже дядько Арденса підло використав і Філіпа, обманув його, наобіцявши нездійсненного. Артефакти драконів великі? Так, Філіпе, ти навіть не уявляєш наскільки. Настільки, що вони по суті і є землею Загір'я, яка залишиться хитрому менталісту... Та я цього не сказала, навіщо?

- Розумію. Вам важко осягнути таке фантастичне майбутнє. Але воно цілком реальне.  Зараз же я прошу вашу руку... Цього разу без серця, - реготнув Філіп, мабуть, перебуваючи у відмінному настрої. - Я вирішив не покладатися на ненадійне наземне транспортне сполучення і доставити вас особисто. Зізнайтеся, ви думали, що артефакти переміщення лише у драконів є?

А тепер він мене вразити вирішив?

- Ні, Ваша Величність. Гадаю, ще у мерзенних зрадників, яким інші не менш мерзенні зрадники оплатили ними їхні мерзенні послуги. Лорд Бальтазар вам зіпхнув свій уже не потрібний артефакт ближнього переміщення. Для сильнішого ви, очевидно, недостатньо постаралися?

Але новий король був у такому прекрасному настрої, що навіть не засмутився через мій випад. Навпаки.

- Огризаєтесь? - посміхаючись, Філіп наблизився до мене впритул і відтягнув вниз мою губу своїм великим пальцем.

Мене аж пересмикнуло від огиди. І я не втрималася - та не особливо й стримувалася - і щосили заліпила нахабі дзвінкий ляпас, боляче зачепивши нігтем краєчок його рота.

- Ха, леді Анно, ви, виявляється, з вогником? - чоловік злизав язиком невелику крапельку крові з верхньої губи. І зробив він це з явним задоволенням, щирячись у хтивому оскалі.  - Знаєте, ваша страта може трохи почекати, - Філіп гаряче видихнув прямо мені в рот і ... запустив у мене невеликим фаєрболом.

Що за...!?

Атака короля була непослідовною та ірраціональною, так само несподіваною, як і стрімкою.

Я видала захисне заклинання рефлекторно, не встигнувши здивуватися або замислитися. Щит миттєво поглинув крихти моєї магії, зате зумів витримати тиск вогню.

Пролунало шипіння, якому вторив задоволений видих короля.

- Що ж, леді Анно, це була вся ваша сила, я правий? - сито муркнув чоловік, знову торкаючись моїх губ пальцями. І тут же, запобігаючи ще одному ляпасу, силові канати обплели мої руки, здіймаючи і фіксуючи їх над головою. Наступної секунди і мої ноги виявилися знерухомленими.