Глава 39.3

Дім милий дім?

Вперше після повернення до родового маєтку я не відчула себе на своєму місці. Люди короля поводилися дуже ввічливо, та й після розмови з Філіпом я навіть була їм рада. Адже наслідний принц справив на мене найгірше враження і він явно вів свою окрему гру, а от "цінувати ресурси", можливо, ще не навчився. Покласти край протестам, покінчивши зі мною - припускаю, саме таким був його запасний варіант.

Було, зізнаюсь, дуже страшно. Я навіть подумувала повернутися в Загір'я - хай там Аларай видав наказ про мій арешт, але Арденс мені точно повірить і зуміє захистити до воскресіння батька або ж сховати десь у горах, та хоч у печері з ведмедями! Нехай так, це все ж таки краще, ніж бути розмінною фігурою на дошці Філіпа. Та й щодо Гершандта я не надто обманювалась: нехай він і ощадливий до ресурсів, але як він чинить після їх використання?

Єдине, що мене хоч якось утримувало в Араті, це  дивне відчуття обов'язку перед жінками-революціонерками. Адже я з дитинства мріяла відкрити лікарню в Араті і найбільшою перепоною на шляху до мрії вважала не свою бідність, а саме те, що я народилася представницею прекрасної, але загнаної в тісні рамки статі. Тож я всім серцем підтримувала прагнення революціонерок і вважала їхні вимоги заслуженими та справедливими. Але, добре все обміркувавши, я зрозуміла, що це теж не аргумент на користь рішення залишитися в Араті хоча б на кілька днів. Адже тут я зможу бути лише маріонеткою в руках короля або його сина, а дійсно допомогти зможу, лише коли позбавлюся їхнього впливу.

Тоді вирішено: забираю рукопис легенди і переношуся назад до мадам Жюстін. Звідти ж негайно в Загір'я: або вісником попрошу в Арденса координати, або нехай надішле по мене Дарка, або хоч пішки через гори - потім буде видно.

Я бігом піднялася на другий поверх і з щемким відчуттям відчинила двері до кабінету діда. Ця територія завжди була чимось священним і забороненим і такою залишалася навіть тепер, коли я вважалася його законною господинею. Я поспішно, наче злодійка, підійшла до стелажу з книгами і застигла: сторінок легенди на їхньому постійному місці не було. Вони зникли! Я це зрозуміла відразу ж, бо точно пам'ятала їхнє місце розташування, а дід ніколи не змінював порядок книг... І все ж таки я перевірила на сусідніх полицях. Безрезультатно. Я обнишпорила весь стелаж, повністю усвідомлюючи марність цих спроб. Потім зазирнула у святая святих - робочий стіл. Рукопису не було й там. Однак, в одному із ящиків я виявила щось інше – конверт, підписаний таким рідним, до болю знайомим почерком. Лист Луїзи! Лист Луїзи, якого дід мені не передав!

Я ніколи не злилася на діда. Клянуся, навіть коли усвідомила його перегини щодо драконів, я не сердилась на нього, бо могла зрозуміти його почуття. Все ж таки він був моєю єдиною близькою людиною, він мене виростив - як міг і як умів. Але це... Утаїти від мене листа моєї найкращої подруги - це була пряма зрада.

Я читала останнє послання Луїзи, не стримуючи ридання. Тепер було ясно, чому Кіт казав, що Луз чекала мене в Дракгарді. Адже вона просила мене приїхати негайно, вона потребувала моєї допомоги. Їй було страшно. Їй не було до кого звернутися, коли вона зрозуміла, що потрапила в халепу. Коли дізналася, що її новий замовник артефакту далекого переміщення – ментальний маг. Він навіяв їй не розповідати чоловікові та правоохоронцям про його замовлення. Та й Луїза не відразу зрозуміла, що робить щось ексклюзивне, адже перенесення для драконів було справою хоч і вкрай рідкісною, але цілком тривіальною. Складнощі почалися, коли замовник заборонив повідомити про створений нею артефакт органи внутрішньої безпеки, як того вимагав закон. А невдовзі подруга почала помічати зміни у самопочутті, про які, як і раніше, не могла сповістити навіть Бахтієора. Чекати не можна було жодної хвилини. Будь-яке зволікання загрожувало катастрофою. Тоді вона й наважилася відправити мені недороблений артефакт - оберіг від ментальної магії, і навмисне не супроводжувала його ніяким поясненням, щоб його не перехопили разом із листом. Луїза розраховувала, що я зможу з ясним розумом у всьому розібратися, розповісти її чоловіку та й за здоров'ям її приглянути. Вона ні на мить не сумнівалася, що я приїду. І вона мала рацію: якби я прочитала цей лист, я б тут же помчала в Загір'я, незважаючи на всі заборони діда, і незважаючи на всю свою ненависть до драконів. І дід це теж розумів, тому і сховав лист.

 Ох , якби я це знала раніше!  Луїзі вдалося зробити артефакт дальнього переміщення. Отже, в Загір'ї на одного мага - ментального - здатного переноситися на далекі відстані стало більше, при чому таємно, адже замовник не дав зареєструвати артефакт. Хто ж цей маг? Я не мала сумнівів, що це і є наш зрадник. Можливо, Аларай  передав артефакт комусь із спільників або ж використовував сам для таємних переміщень, які потім не прослідкують дізнавачі у випадку перевірки. Або ж це міг бути, скажімо, заокеанський посол, який таким чином отримав можливість переміщатись в Арату за колекційним браслетом для своєї доньки, та не тільки за цим... 

Я насилу вгамувала свої ридання і хоч якось привела в порядок обличчя, знайшла аркуш паперу і приготувалась писати Арденсу - хай Дарк не рекомендував вісники, але все ж інформація надважлива. Та тільки я написала перше слово, як  двері кабінету різко відчинилися, грюкнувши у стіну, і в кімнату влетіли чотири  королівських гвардійці. Причому це були не приставлені Гершандтом охоронці - ті розгублено м'ялися в коридорі. 

Цілий день мене гризло передчуття жахливого лиха, і ось зараз воно досягло свого апогею.