Глава 38.1

- Доброго ранку!

- Докорінно не згодна, - я зробила ковток гіркого чаю та скоса глянула на Фелікса, що неспішно спускався з житлового поверху, на ходу застібаючи ґудзики на манжетах.

Віконниці в крамниці мадам Жюстін були все ще закриті, так що принц Арати цілком успішно міг би використати свою усмішку для освітлення своєї дороги. Але цього разу його усмішка не радувала. Хоча ні, брешу, вже за мить я вже мимоволі усміхалася сама, дивуючись, як думки немов за помахом чарівної палички помалу прояснюються.

Я не спала півночі, думаючи про те, як король дізнався про моє повернення в Арату та, що важливіше, навіщо я знадобилася Його Величності. Він напевно обізнаний про вчорашні події в Загір'ї та про мою роль у них. То, може, він хоче заарештувати мене за вбивство Багратіона і видати своєму союзнику Алараю? Нелогічно: навіщо тоді даремно гаяти час і запрошувати мене на прийом, якщо заарештувати мене можна прямо тут, благо королівських гвардійців і в Ріці, та й в Академії неподалік, точно вистачає. Значить, річ не в арешті.

Або все ж таки в арешті... Точніше, може, король хоче мене затримати і допитати, але не має легальних підстав для арешту? Такий варіант можливий, якщо він прагне дізнатися про провокацію на стайнях, і зрозуміти, чому його план провалився. Адже він знає, що я причетна, але навряд чи підозрює, наскільки.  Ні,  про це Гершандт допитував би десь у казематах, а не на прийомі. То може, до прийому я й не доїду, а ненароком пропаду десь на півдорозі? Тоді навіщо Франк у супроводі? Ні, той би точно на таке не пішов. Та й який сенс тоді у гарному офіційному запрошенні?  Швидше за все,  Гершандт взагалі не згадуватиме про провокацію, адже про неї офіційно ніхто не повинен знати, її ніби й не було. Розпитувати про неї – підтвердити свою участь.

Залишається третій варіант - "червона лихоманка". Адже король явно бажає припинити хвилювання, зберігши уклад у країні без кардинальних змін. Значить, він задумав використати мене якось у своїх інтересах. Не найгірший варіант для мене, але й не віщує нічого хорошого.

Я задумливо покрутила чашку в руках, не знаючи, куди її поставити, і нарешті приткнула на вузьке підвіконня.

- Всевидячий, яка краса! - Фелікс помітив те, чим я милувалася вже цілих півгодини, поки мене гризли тяжкі думи. На столі Жюстін лежала сукня. Ні, не просто сукня... Вона була неймовірною і точно найпрекраснішою з усіх, що я бачила раніше. У ній поєднувалися протест і стриманість, виклик та елегантність, жіночність та сила. Так, сила... Мабуть, якщо попередній подарунок Жюстін більше підійшов би принцесі, то це вже було вбрання гідне королеви, яка знає і йому, і собі ціну. І разом з тим, сукня відрізнялася завидною лаконічністю: короткий стоячий комір, виріз - у стилі мадам Жюстін по глибині, але вузький - він більше інтригував, ніж відкривав. З прикрас - розсип маленького каміння кольору крові, що нагадувало зоряне небо; але головне - широкі рукава-крила з найтоншого вишуканого мережива, які надавали величності та вишуканості будь-яким неспішним жестам. Чи варто згадувати, що сукня була яскраво-червоного кольору... Тільки цього разу вона відливала чорним під час руху, ніби полум'я вогнища, яке заточили в темний кристал рубіна. Ну а вплетена в тканину магія на всі випадки життя робила вбрання не просто чудовим, але ще зручним та практичним.

- Воно ж для тебе?

- Не знаю, - злукавила я, почуваючи себе брехухою. Адже навряд чи мадам Жюстін такої тривожної ночі виклала сукню на стіл, щоб просто похвалитися. Та й розмір був мій.

- Люба, ну звичайно ж вона для тебе! - на сходи випливла господиня магазину - вже з готовою зачіскою та підведеними чорним очима, але все ще в домашньому халаті, від одного виду якого у пристойних дівчат кров приливає до щік, а у чоловіків - кхм, трохи до іншої частини тіла.

- Воно коштує цілий статок, - я пригнічено похитала головою.

- Так, коштує, - кивнула мадам. - І цей гарнітур також, - Жюстін простягнула мені довгу коробочку. Проте не хвилюйся: після твоєї появи на балу в академії мої справи різко пішли вгору; після твого візиту до королівського палацу я, можливо, переберуся у столицю. Вважай це моєю інвестицією. І не смій відмовлятися.

- Не посмію. Та й не зможу... Ох, - я відкрила коробочку. Що ж, Жюстін права: це рубінове намисто та сережки теж могли коштувати цілий статок. А на внутрішній стороні коробки був вигравіюваний напис: "Анна. Аврам Сорентський".

- Це із колекції, названої на честь тебе. Мені ледве вдалося вихопити його, і то вже без браслета, хоч і купила я його в день передпоказу.

- В Араті? - підняла брови я, здогадуючись, хто зміг усмикнути браслетик з-під чіпких пальчиків мадам. А сам браслет я навіть недавно бачила на власні очі.

- Так. Роботи Аврама мають популярність і за кордоном, але зараз рубін йде нарозхват - червона лихоманка, ти ж чула? - тож вони просто не потрапляють на експорт.

А ось Дана стверджує, що батько купив подарунок за океаном... Про що це говорить? Очевидно, що лорд Бальтазар збрехав дочці. А також, що лорд Бальтазар недавно був в Араті. Хоча ні, він же міг придбати браслет не з перших рук або ж неособисто... Так що припущення цікаве, але абсолютно не доведене.

Через годину з лишком ми з Феліксом були готові вирушити в дорогу. Я ще раз насамкінець окинула себе поглядом: все ідеально, навіть краще, ніж ідеально. І все одно щось не те. Я відчувала дискомфорт і невиразне хвилювання, ніби чогось не вистачало. Дракоморт... Кинджал залишився на ложі Імператора. І без нього я почувалась вразливо та беззахисно. Звичайно, у мене була сила Арденса, але я ніби постійно брала її в борг, та й проти дракона в щитах гола сила не завжди допоможе.

На вулиці на нас чекав особистий королівський екіпаж. Так, це точно він. Не дивно, що  довкола вже юрмилась купа глядачів.