Глава 37.1

Попри пізню годину, у вікнах крамниці мадам Жюстін горіло світло, а на дверях не видно було замку. Як же тут не скористатися давнім запрошенням проникливої ​​швачки!?

Не давши Феліксу часу прийти до тями й зрозуміти, що з ним сталося, я рішуче штовхнула двері і фактично затягла принца всередину, поки нас хтось не побачив.

- Леді Анно! Який приємний сюрприз! - мадам Жюстін, як і минулої нашої зустрічі, відклала чоловічу сигару і неквапом опустила ноги зі столу. Вона широко усміхалася і, здавалося, зовсім не виглядала здивованою. - Ваша Високість, ласкаво прошу!

Фелікс насилу випростався і зсунув п'яти разом. Все-таки справжній чоловік повинен у присутності жінок завжди бути джентльменом:

- Дякую, леді! Завжди мріяв опинитися... - принц відірвав погляд від глибокого декольте мадам Жюстін і роззирнувся довкола: панталони, мережива, сорочки... - емм... тут.

Мене ж ні манери, ні тим більше видатна краса мадам зараз анітрохи не хвилювали. А ось келих, що стояв біля підставки з сигарою, миттю прикував мій погляд. Я рідко шукала заспокоєння в алкоголі, але зараз був особливий випадок. На тремтячих ногах я підійшла до столу і перекинула у себе вміст склянки. Усього півковтка... Але явно не вино. Щось міцніше обпалило моє горло і змусило сльозитися очі. Потім блаженне тепло розлилося по тілу, і я осіла на підлогу. Мене лихоманило. Усвідомлення того, що сталося, лише зараз накрило мене, увергаючи в передпанічне заціпеніння.

- Люба, що трапилося? - мадам Жюстін стривожено оглянула мене і дбайливо хлюпнула в келих загадкової чудо-рідини.

Я заперечливо махнула головою: відповідати я поки що не могла, а пити більше не хотіла.

Зате Фелікс, старанно намагаючись не морщитись від болю і тримати спину рівно, дошкандибав до столу і осушив склянку. Притримуючись за стіну, він спробував сісти поряд зі мною, але тут у кімнаті з'явилася ще одна людина: Дарк. 

Я було кинулась до помічника Арденса, адже він напевно приніс вісті! Але ні: коли Дарк побачив нас із принцом, то сам був уражений настільки, що навіть не відразу відповів на палкий поцілунок мадам Жюстін. Мадам любовно обвела понівечене обличчя чоловіка пальчиком, ніби зовсім не помічала його потворних шрамів. Дарк же поцілував Жюстін в руку і повністю перевів увагу на нас із Феліксом:

- Командир надіслав терміновий вісник із наказом негайно з'явитися до "моєї коханої". Тепер я розумію необхідність цих шифрів. Що сталося?

Я мовчала. Що і як я могла сказати?

Тоді принц Арати звів Полог тиші і відповів так, ніби сам не вірив у слова. При цьому він все одно примудрився усміхатися на свій приголомшливий манер:

- Анна вбила імператора Загір'я.

Повисла напружена тиша.

- Анна? - голос друга Арденса пролунав так насторожено і вкрадливо, ніби він звертався до пораненої, душевно хворої тварини. Не думала я, що колись побачу враженого Дарка, та ось довелося.

- Це правда, - відповіла напрочуд рівно. - Тому ми тут. Фелікс, дай я займуся твоєю спиною. Ти ледве дихаєш, - як завжди, чужі травми допомагали мені взяти себе в руки швидше, ніж вино або заспокійливі зілля.

- Це не тільки від удару, Анно, повір. Не вважаєш, що тобі слід трохи все прояснити? - іронічно відповів Фелікс, не зрушивши з місця.

- Вважаю. Але не можу, - я таки підійшла до друга і поклала руку йому на спину, полегшено відзначаючи, що той не відсторонився.

Дарк примружився.

- Не можеш? Бо як, во ім'я всіх богів, таке взагалі можна пояснити, перебуваючи у здоровому глузді!? Чи не можеш, бо тобі щось заважає? Клятва нерозголошення, наприклад?

Я підняла палець угору і полегшено кивнула, радіючи кмітливості помічника Арденса.

- Ясно, - кивнув Дарк. - Ні, звісно, нічого достеменно не ясно... Але ясно. Я мушу повернутися до Арденса. Вісниками поки що я користуватися б остерігся... Що йому передати?

- Що я кохаю його.

Дарк кивнув головою і доторкнувся до артефакту, але я зупинила його.

- Стривай, Дарк. Тепер не відомо коли... Та й чи зустрінемося взагалі... - я мало не почала заїкатися. Згадка Арденса ніби висмикнула з мене залишки самовладання і я ледь не розплакалася. - Словом, давай я ще раз підлікую твої шрами.

Дарк же зливним рухом перемістився до мене і притиснув до себе так сильно, що я не витримала і розплакалася, уткнувшись чоловікові в плече.

- Заспокойся, дівчинко. Я вірю тобі. Не розумію поки що, але вірю. І він повірить. Все налагодиться і стане на свої місця...

- За сім днів, - схлипнула я.

- Що?

Та клятва не дала мені повторити.

- Через сім днів налагодиться?

Я кивнула, схлипнувши.

- Прекрасно. Не думаю, що лише за один тиждень зможе трапитися щось непоправне. Бережи себе, леді Анно, - друг Арденса підморгнув мені, палко поцілував мадам Жюстін і зник.

Я шморгала носом і потроху заспокоювалася, як загіпнозована спостерігаючи за плавними похитуваннями стегон мадам Жюстін, коли вона переходила від вікна до вікна, щільно закриваючи віконниці.

- Анно, - не відриваючись від свого заняття, низьким грудним голосом мовила мадам, - ти можеш залишатися в мене скільки тобі завгодно. Я обіцяла тобі допомогу, і я дотрималася б свого слова в будь-якому випадку. Але... Дарк прекрасний чоловік, незважаючи на потворні шрами. Мені начхати на них... Але твоє лікування має величезне значення для нього, адже я це бачу, відчуваю. Так що я перед тобою в боргу, - нарешті "найрозкішніша з жінок" повернулася до мене.

Я поспішно відірвала погляд від "нижче талії" мадам і підняла очі вище, не стримавши легкого розчарованого зітхання... І почула інше таке ж, що належало Феліксу. Усмішка сама наповзла на обличчя, чудодійно піднімаючи настрій. І чого це я дійсно розкисла, адже не сталося нічого фатального: із закляттями я впоралася, так що Багратіон незабаром повернеться у світ живих і наведе лад. Так, мене застали на гарячому  і зараз всі служби Загір'я певно риють землю, розшукуючи мене - так знову ж таки, це лише на сім днів, потім моє добре ім'я реабілітується...  Аби тільки Арденс повірив мені... Всевидячий, він же бачив на власні очі, як я вбиваю його батька!  Не уявляю, що він подумав. Та він же підсилив мої щити, а не кинув атакуюче закляття, значить, він все зрозуміє, правда ж ?