Глава 36.1

Його Імператорська Величність Багратіон Загорський не вітав мене стоячи. Він просто не зміг би встати. Навіть без діагносту було видно, що ще одного сходу сонця отець Арденса не побачить.

Я з силою стиснула зуби, щоб ненароком не висловитись так, як ні леді, ні цілителю не гоже. Ну чому чоловіки такі вперті!? Він же думає, що все прорахував і збирається всіх обвести навколо пальця, і не бачить, що смерть уже неквапливо докурила свою люльку й іржавими ножицями дограє на його нитці життя вірмську чечітку?

- Ти злишся? – імператор усміхнувся майже прозорими губами.

Я вперто мовчала.

– Я на межі? Мені лишилося кілька годин?

Я відвернулася до вікна.

- Можеш не ховати очі від незручності: я помітив, з якою задоволеною пикою вискочив мій цілитель.

- Я ховаю очі не через незручність, повірте. Просто ваші  справи настільки погані, що навіть мій гнівний погляд може добити вас, - нарешті не стрималася я. - Ви ж розумієте, що для того, щоб ваше воскресіння спрацювало, ваше тіло має бути придатним для життя. Ну хоча б кілька хвилин, щоб ви могли заявити слідчим, що ви сам... - я майже сказала "дурень", але вчасно нагадала собі, що у батька Арденса вдача крута, а терпіння зовсім не безмежне. - Що не я вас убила.

- Жаль, Анно, що завдав зайвого клопоту, - іронічно мовив монарх. - Треба було закінчити деякі справи. Договори про мир перепідписати з Дарією та Марморотом, прийняти капітуляцію Арати, ініціювати міжнародне розслідування та введення санкцій для Арати, Вірми та карагарів, та інші дріб'язкові клопоти. Все не було часу померти.

- Вибачте, Ваша Величність, - присоромилася я. - Вам пощастило, що у вас цироз печінки...

- Безперечно...

- ...оскільки вона регенерує швидше за інші органи. Я підлікую вас лише трохи, щоб ніхто не помітив, але достатньо, щоб ви після воскресіння змогли хоча б дожити до зустрічі з цілителем день чи два. А потім діятимемо за планом. Це займе трохи більше часу.

- Тоді поспішайте, леді. Я покликав головних підозрюваних на "сімейну вечерю", щоб усі були в рівних умовах і побачили моє тіло на власні очі, - імператор був спокійним, ніби про оселедець говорив, а не про свою бездиханну тушку. - І відбудеться цей прийом о восьмій вечора.

Я глянула на настінний годинник. Через пів години. Проклятий Урх! Багратіон хоча б має найменше уявлення про процес цілительства!? Та тільки моє обурення справі навряд чи допомогло б, тому я відразу ж приступила до лікування, обмірковуючи, як плавно перейти до обговорення Аларая.

- Послухайте, вам не потрібно ризикувати. Ми вже знаємо, хто винний.

- Звісно! – хмикнув імператор. - Дівчинко, ти пробула в Загір'ї менше ніж місяць і уявила, що розкрила змову, учасників якої я вичислюю понад двадцять років!?

– Двадцять!?

- І почалася вона набагато раніше. Змінюються лише деякі дійові особи. Ця змова як гідра: варто відсікти одне щупальце, як на його місці відразу виникає нове. І все ж таки, мені цікава твоя версія.

- На чолі групи зрадників стоїть лорд Аларай. Ви ж знаєте, що він менталіст? І він був в Араті...

– Як і Арагвард  і кілька міністрів. А знаєш, хто був там найдовше - Арденс. 

- Це Аларай дізнався і розповів про "смерть" Фелікса...

- Мені.

– Вам!? - не повірила я.

- Так. А я, у свою чергу, всім іншим.

- Але навіщо!? – я вже нічого не розуміла.

- Якщо в тебе є такий корисний артефакт, - Багратіон кивнув на медальйон Луїзи, - то ти впевнена, що більше ніхто не заглядав у замок Арденса? Я ось не впевнений, тому вирішив особисто сповістити Вірму, Дарію і Марморот, не чекаючи, поки це зробить Гершандт. В результаті все досить непогано вийшло,  не вважаєш?

- Тобто це ви розпочали війну!? - моєму обуренню не було меж.

– Війну на одну ніч. Хіба ж це війна?

- Скажіть це загиблим юнакам. Втім, скоро у вас буде така можливість.

- Анно, можеш назвати мене бездушним циніком, але повір, їхня смерть - нікчемна плата. Я б зробив так само, навіть якби війська Арати ногами постукали в мій палац. Все одно в результаті ми здобули б набагато більше. Адже відродилося Серце та мережа артефактів! Це поворотна точка історії драконів. Більше не буде проблем із народжуваністю. А завдяки куполу Загір'ю забезпечений мир на багато років.

- Ви божевільний.

- Я лише прорахував кілька ходів уперед. Дракони вимирали останні століття. Так, ще кілька десятиліть, може навіть століття, ми б і проіснували, але все одно це був би шлях до неминучого кінця. Так, я, зізнаюся, не очікував, що Дарія та Морморот підтримають Арату. Але ви з Арденсом і тут не підвели.

- Тобто ви знали, що Серце оживе?

- Я дуже розраховував на це. І мій візит до тебе в шпиталь переконав мене остаточно. А зараз ми, Анно, маємо виявити зрадників. Інакше Загір'я розвалиться зсередини. Ми не можемо помилитись. Їх очільник дуже обережний: він завжди залишається у тіні. Тому я і затіяв цю виставу: треба, щоб він повірив, що переміг та почав діяти відкрито.

Я вірю всім своїм синам. Так, і Алараю теж. Я не можу уявити, що хтось із них зрадник. Думаєш, мені не страшно довіритися тобі – хоч і талановитій та з новаторським підходом, але все ще не досвідченій адептці, з якою я говорив на власні очі лише раз? Страшно, Анно. Дуже. Але образити недовірою когось із синів ще страшніше. Так що, Анна з роду Очеретяних Котів, зараз у твоїх руках моє життя, життя Загір'я і життя всіх драконів.

Та не встигла я як слід пройнятися важливістю покладеної на мене місії, як у коридорі почувся тупіт кроків і схвильований гул голосів. Присягаюсь, я навіть розібрала серед них голос Арденса...

Спочатку я відчула полегшення: Багратіон точно все скасує, адже за нашим планом я мала швиденько зробити свою справу і ніким не поміченою перенестися в замок Арденса за допомогою артефакту. Тепер я навряд чи встигну хоча б завершити всі необхідні закляття...