Глава 35.3

Будинок лорда Бахтієора, як і Арденса, був оточений горами. І припускаю, одна зі скель цілком могла виявитися його родовим артефактом.

У вітальні ж, крім Баха, не було нікого. Я була рада бачити господаря будинку, але відчула розчарування: все ж таки набагато більше я жадала зустріти іншого чоловіка. І маруанській сливі зрозуміло, що Бах мене запросив для благовидності, і йому не терпілося залишитися наодинці з Ребеккою. Тому я швиденько розправилася зі своїм чаєм і поспішила до спальні Луїзи.

Зупинившись перед кімнатою, я нерішуче провела рукою по дверях. Було боязко і важко входити, адже біль втрати все ще не минув. Але все виявилося ще важче: кімнату огортало закляття стазису, тому вона зберігала спогади про все ще живу Луїзу. Ось її блокнот, повний креслень і малюнків плетінь,  лежить відкритий, наче його господиня лише вийшла подихати повітрям. Яблуко на столі виглядало соковитим та свіжим, а на склянці води застигли краплі конденсату. Навіть вм'ятина на ліжку була все ще теплою.

Я присіла за стіл і гортала записи моєї подруги, не вдивляючись у малюнки - урхова артефакторика точно не мій шлях - і витала думками далеко в минулому... І навіть не помітила, як надкусила пряник, що підвернувся під руку... Упс, сподіваюся Бах не розсердиться. Він ніби казав, що після мого відвідування і так уже планував зняти стазис.

А пряник був напрочуд смачним. Солодким і трішечки гірким, зовсім небагато... Наче з нотками мигдалю та ванілі, з домішками золотого кореня та кориці...

Стоп! Золотого кореню? Ця рослина, що часто використовувалася в кулінарії як приправа, є джерелом безцінних вітамінів... Але вагітним її можна вживати в мінімальних кількостях. А в поєднанні з деякими іншими речовинами, золотий корінь міг навіть спровокувати кровотечу, викидень або передчасні пологи.

Я скам'яніла. Навіть перестала жувати. Минулі тривоги та побоювання накотили новою хвилею. Кіт казав, що Луїза хотіла мене бачити незадовго до смерті... Мабуть, вона запідозрила недобре і побоювалася за своє здоров'я. Можливо, вона поскаржилася лікареві... Але якщо її обстежив цілитель, що зараз так "успішно" лікує імператора, загибель подруги була неминучою. Він міг і висновок про причину смерті видати традиційний - породілля померла від надмірної сили плода. Проклятий Урх, як же гірко!

Але якщо я не встигла їй допомогти за життя, то хоча б зараз я можу з'ясувати правду.

Я змусила себе проковтнути шматок пряника, що був у мене в роті. Прислухалася до себе – все гаразд. Та й не могло нічого трапитися від одного пряника, адже невагітним такі ласощі навіть корисні. Потім я взяла зі столу яблуко та спробувала дослідити його за допомогою діагноста – безрезультатно. Що ж, підемо старим добрим емпіричним шляхом. І я відкусила невеликий шматок.

Втім, жодних змін і цього разу я не відчула. Все ж таки для надійності експерименту я перевірила себе діагностом - і знову перестала дихати. Леді Роксана! У яблуку була речовина, яку я виявила в крові дружини Арагварда!

А ось це дивно: слід золотого кореня зник... Наче речовина з яблука нейтралізувала його... Ні! Замаскувала! Адже є такі рідкісні зілля, що самостійної дії не мають, а лише ховають інші сполуки. Вони розпадаються дуже швидко, тому їх не так вже й легко вирахувати. Ймовірно, леді Роксана до мене прийшла одразу ж після обіду, тож мені й пощастило вловити її слід. І батько Арденса... Ручаюся, прийди він до мене не  натщесерце, то маскувальне зілля я б теж "унюхала". 

Гаразд, повернемося до Луїзи. Витрачати таке рідкісне зілля, щоб замаскувати лише корінь золотарника, точно не мало сенсу. Значить, була ще одна складова, яка мала вступити з ним в реакцію вже в шлунку... Пряник був солодким, якщо таких з'їсти кілька, то точно захочеш пити.

Я взяла склянку і вдивилась у воду навпроти світла. Кришталева, прохолодна... Поставила посудину назад на стіл, від хвилювання у мене навіть змокріли долоні. Щось підказувало, що розгадка саме в цій воді. Мені було страшно, тож я  про всяк випадок сплела кілька заготовок заклять  і, більше не вагаючись, зробила великий ковток.

Кілька секунд нічого не відбувалося, та потім мій живіт скрутило приступом різкого болю. Я тут же запустила діагност, за ним слідом відразу всі три цілительські закляття.  У своїй лікарні обов'язково заведу кілька лаборантів! Нехай вони отрути ковтають...

Фух, біль миттю відступив і я випросталась, стираючи з чола краплини поту. Отруту я визначити не змогла, але й це не було потрібно: її дію я відчула достатньо, щоб переконатися, що саме вона спричинила викидень і смерть моєї подруги. 

Я впала на стілець і закрила обличчя руками. Ридання спазмами здавлювали все моє нутро.  Луз... Моя бідна, бідна Луз...  

Та хіба лише вона!? А леді Роксана!? Невідомо, чим її регулярно підгодовують і досі... Цілком імовірно, що саме тому вона все ще не завагітніла. Я витерла сльози і, не гаючи часу,  взяла аркуш паперу і накидала коротке послання:

"Леді Роксано, нічого не їжте у палаці. Це важливо! Анна Чаус"

- І не пийте, - раптом я почула голос прямо в мене над вухом, одночасно помічаючи Полог тиші, що огорнув кімнату. - Пити в палаці я теж їй не радив би.

Я різко схопилася, мало не вистрибнувши при цьому на стіл. Якби в мене були серцево-судинні захворювання, я точно вже вирушила б до діда на розправу. Хоч і зі здоровим серцем на цьому світі я навряд чи затримаюсь, бо переді мною стояв лорд  Аларай.

Я вже приготувалася відбивати будь-яку атаку бойової магії, артефакт Луїзи був також заряджений... Та раптом:

 - Бдзень! 

Ваза, яку я випадково збила, коли вскочила, докотилася до краю столу і впала у відчинене вікно, розбившись об бруківку вже за  межами Пологу тиші.

Хвала Всевидячому! Він точно за мною приглядає, адже зараз у кімнаті обов'язково хтось з'явиться, щоб дізнатися, що ж сталося.