Глава 35.2

- Це точно Аларай, - погодилася з моїми висновками Ребекка, після того, як я розповіла їй про загибель Бовема і Грая - так, я дізналася ім'я іншого вбитого хлопця... І ім'я його дівчини, і рід його захоплень, і скільки в нього братів і сестер...

Ми з Беккою саме поверталися після сніданку до госпіталю, захопивши на дорогу пару тістечок. Тепер же я крутила ласощі в руках, не знаючи, куди їх подіти - після роздумів про Бовема шмат у горло не ліз. Вбивство його і Грая - тихе, швидке, безкровне - зачепило мене більше, ніж інші смерті, а їх було не так уже й мало. Воно було підлим, та й безглуздим. Грай взагалі вийшов випадковою жертвою. У мене не було сумніву, що Аларай підгадав момент, коли Кіт і Дарк вискочили до мене в коридор, і просто наказав хлопцям померти... Іншого пояснення їхньої смерті я не знайшла, оскільки діагност не виявив інших поранень. І все навіщо? Щоб приховати своє перебування в Араті.

- Та й легенду мені таку гарну розповів. Розраховував, мабуть, що я тут же в ту ущелину й зіскочу. Та тільки після зустрічі з Бовемом вирішив не покладатися на випадковість та ліквідувати всіх свідків особисто.

- Схоже на те. І все-таки я легенді вірю. Серце драконів ожило після того, як ви з Арденсом помирилися. Це не випадковість! Ви Істинна пара!

- Не знаю, Бекко. Може, річ зовсім і не в нас. Не думаю, що за стільки століть у Драковій фортеці жодна пара Істинних, якщо вони таки існують, не поцілувалася... До того ж скоро всі міфи про Обрану забудуться. Я майже впевнена, що зараз, як і до падіння Драка Всемогутнього, дитину дракона зможе виносити будь-яка жінка навіть із мізерним магічним потенціалом. Адже тепер вигоряння не страшне. Надлишок сили просто виплескуватиметься в єдине магічне русло, що утворюють артефакти. Однак навіть якщо легенда не вигадка, то точно у варіанті лорда Бальтазара, а не Аларая, без чудового перевтілення коханої Драка в драконицю. Це підтверджують і слова Арденса   про безумство і загибель Драка Всемогутнього, - відповіла я, покосившись на двері лікарні, з яких долинали гучні голоси.

Ми якраз увійшли до приймальні, яка мала бути порожньою, але явно такою не була. В одному кутку на столі сиділа Дана, а напроти неї стояв Миш. При цьому неозброєним поглядом було видно, що між цими двома б'ють громи. У протилежному боці кімнати, склавши руки на грудях і з усмішкою спостерігаючи за конфліктом моєї помічниці та малолітнього злодія, нудьгував Оттер. Ну а на вікні сидів Комиш: його не цікавило нічого, що відбувалося у світі людей. Я вже почала підозрювати, що кіт виходив до людей з однією метою: більш явно продемонструвати свою байдужість і незалежність.

-  От би отримати екземпляр легенди про Істинну з особистої бібліотеки імператора! Тоді ми дізналися б напевно, чия версія правдива, - кинула я Ребеці тихо. Потім кашлянула, привертаючи до себе увагу гостей. - Доброго дня, Дана, Миш, Оттер, Комиш.

- Леді Анно! - радісно вигукнув злодюжка і кинувся до мене, але зам'явся на півдорозі. Довелося самій легенько його обійняти і всунути вціліле тістечко.

- Леді Анно! Я просто щаслива, що ви так скоро повернулися! - розквітла Дана.

Комиш цілком очікувано ніяк не відповів. Здається він би промовчав, навіть якби міг говорити, щоб не порушувати ореол своєї відособленості і байдужості. Натомість уперед виступив Оттер:

- Містрес Чаус, - найманий вбивця мені чинно вклонився, але очі його при цьому лукаво блищали. - Радий вас бачити.

- А я, зізнаюся, не думала, що ми зустрінемося знову, - відповіла прохолодно. І справді, він сам казав, що ми квити. Я врятувала його, він - мене, на цьому наше знайомство мало завершитися - Ви ж не думаєте, що я допоможу вам зі зв'язками в Гільдії вбивць...

- Ну що ви, і в думках не було!

- І даремно: глава Гільдії вбивць перед Анною в боргу. Та й глава Цеху крадіїв також! - швиденько вирішив похвалитися Миш.

- Справді!? Ви мене знову здивували, леді. Але ні, я вирішив розпочати нове життя. От, візьму собі учня, - Оттер кивнув на Миша.

- Не смій! – випалила я.

- І все-таки віконником він теж довго не залишиться. Габарити вже не ті.

- Я освоюю мистецтво щипача, - гордо відповів Миш.

- Ага, тільки поки що не дуже успішно, - реготнув Оттер. - Ось панночка підтвердить.

- Леді Анно, він вкрав мій браслет! - багряніючи від люті, поскаржилася Дана.

Ні, це вже нікуди не годиться. Я симпатизувала хлопцю, але нехай відточує свою злодійську майстерність десь в іншому місці.

- Миш, поверни негайно! – щиро обурилася я.

Хлопець ще хотів захищатися, але я зміряла його найстрашнішим зі своїх поглядів.

- Гаразд, беріть, - злодюжка простягнув мені рубіновий браслет, я ж його передала Дані.

- Це, між іншим, дуже дорога річ. Робота ювеліра Аврама Сорентського. Мені батько з-за океану привіз, - просвітила нас дівчина, з гордістю одягаючи прикрасу.

Я ж ім'я ювеліра чула вперше,  до прикрас слабкості не мала, а заокеанські мандрівки лорда Бальтазара мене  цікавили лише тим, що ще раз підтверджували його  перебування далеко від Загір'я. На щастя, від необхідності відповідати і вдавати захоплення мене врятував невеликий бордовий конвертик, що завис прямо переді мною. Такий самий виник і перед Ребеккою. Поспіхом відкривши вісник, я прочитала, що лорд Бахтієор запрошує нас на вечерю.

- Миш, ще поговоримо, ні на що не погоджуйся! - кинула я напутньо і поспішила за Ребеккою. Подруга була настільки схвильованою запрошенням, що затримайся я в лікарні трохи довше, вона мене на руках би винесла.

_______

Коли за дівчатами зачинилися двері, Миш знову вскочив перед Даною і спитав з викликом:

- Ну!?

- Що "ну"!? - роздратовано відповіла помічниця Анни.

- Ти хотіла перепросити, що розпатякала своєму хлопцю Фіну про відносини леді Анни і лорда Головнокомандувача.