Глава 33.2

На хвилинку у польовому штабі Головнокомандувача Загір'я запанувала тиша. У слова Бовема важко було повірити. Особисто я подумала, що хлопець злегка несповна розуму після пережитого. І  не я одна була такої думки.

- Ти мариш! Це неможливо! Краще піди поспи, - скептично мовив лорд Бальтазар.

- Продовжуй, Бовем. Що ти знаєш? – Арденс же проігнорував репліку дядька, пильно прислухаючись до слів мого земляка.

- У штрафбатальйоні мене як мага-земельника залучали не лише для копання тунелю, а й для первинної обробки глиняних стовпів у три метри заввишки. Це ідеальна заготівка для големів. Та й тунелі якраз габаритами під них. А вночі перед втечею я відчув якусь магію, надзвичайно  потужну... Їх уже оживили.

Големи... Ще один давній міф. За чутками, десяток големів може замінити тисячу верхових гвардійців та успішно протистояти драконам, для бою з якими, власне, вони і вигадані. Вони не сплять, не втомлюються, здатні нести смерть навіть у розчленованому стані. А якщо їх забезпечити належною кількістю захисних артефактів, то й бойова магія дуже довго буде фактично безсилою проти них. Драконове полум'я, здатне перетопити голема в скло, - ось, мабуть, єдина дієва зброя проти них.

Минулої війни Арата зробила все, щоб розгадати таємницю їх створення. І мій рід навіть брав активну участь у спробах оживлення цієї лютої безсмертної армії... Але все дарма. Вдихнути життя в жодне породження земельної магії так і не вдалося. Кажуть, для цього потрібна була не лише магія землі, а й ментальна... 

Що ж, зараз на стороні Арати точно може бути маг відповідного профілю, так що оживлення големів цього разу цілком могло бути успішним. Похмурий погляд Арденса говорив про те, що він також повірив Бовему.

- Маячня, - скрушно розвів руками лорд Бальтазар. - Арденс, присягаюсь життям, жоден менталіст не піде на це...

- Ти щойно повернувся з-за океану, дядько, і дечого не знаєш. Пізніше я введу тебе в курс справ. А зараз відведіть біженців на кухню, - звернувся Арденс до охорони Бовема та Оттера. І лише коли мої земляки залишили приміщення, Головнокомандувач продовжив. - А ми займемося стратегією та тактикою. Слухаю ваші пропозиції.

- Тепер нам точно потрібен Летючий полк, - коротко резюмував лорд Бальтазар.

 - Згоден, - сказав Арденс, але тут перед ним виник жовтий вісник. Чоловік відкрив його, пробіг по ньому очима. Глухо вилаявся. - Та не вийде: більше сотні големів щойно увійшли до Загір'я із земель Дарії. Вони приєднаються до карагарів і підуть углиб країни. Дракони потрібні там.

- Урхові діти! Але ж Дарія відвела свої війська!

- Свої - так, але й у транзиті Араті, мабуть, не відмовила. Аларай, ти спізнився.

Я, як і всі, озирнулася на чоловіка, що якраз увійшов у намет.  Я б нізащо не впізнала у ньому брата Арденса, навіть не повнокровного. Так, волосся як у Бахтієора, а обличчя таке акуратне, жіночне. Сильний бойовий маг? У житті не здогадалася б. А ось до менталістів такий типаж більше підходив.

- Справи у палаці, - відповів Аларай і, як мені здалося, затримав погляд на мені. Я ж доклала всіх зусиль, щоб не показати вигляду, що я згадала нашу минулу зустріч у замку Арденса.

- Щось термінове? -  поцікавився Арденс.

- Проблеми по моєму відомстві.

- Тоді не смію тебе відволікати. Внутрішня безпека зараз не менш важлива.

Аларай явно хотів щось висловити старшому братові, причому дуже промовисто, але стримався. Лише кивнув головою і, стиснувши в руках артефакт переміщення, покинув намет.

Нарада завершилася за годину. На неї завітав і Бахтієор, і ще кілька командирів - прямо з поля бою. Доповівши обстановку, вони отримали нові вказівки і так само швидко повернулися до своїх військ. Ми ж з Арденсом разом вийшли до багаття - чутки про наші стосунки тепер мене турбували найменше.

Спудеї також юрмилися навколо вогнища, тільки тепер у повному бойовому спорядженні. Розмови стихли, всі були мовчазні та рішучі. І зараз випускники бойового факультету напружено чекали на слова Головнокомандувача.

- Вам навчатись ще чотири місяці. Ви ще не склали присягу. Хто хоче піти, можете йти зараз, - Арденс повільно оглянув усіх спудеїв, заглядаючи кожному в душу.

Як я й очікувала, ніхто не зрушив із місця.

Тільки один худорлявий хлопчина несміливо висунувся вперед.

- Хочеш піти?

- Ні, лорд Головнокомандувач. Маю питання. Раніше на навчаннях завжди були присутні військові цілителі. Ми ж цілительство поглиблено тільки почали вивчати. Ви не подумайте, я не боюсь, але без поранених точно не обійдеться.

- Організацію польового шпиталю візьму на себе я, - випалила я. Чому я до цього не додумалася раніше!? Стільки часу втратила, слухаючи незрозумілі стратегії пересування військ.

- Ні. Ти з принцом Феліксом вирушиш у Дракгард. Це не обговорюється, - Арденс рішуче повернувся до мене, не стримавши тиску своєї силової аури.

Тільки на мене вона не діяла. Зовсім. Лише курсантів налякав даремно.

- Обговорюється, - я була не менш рішучою. - Феліксу зараз необхідні лише охорона та здоровий сон. Я ж потрібна тут. І ти це знаєш.

- Анно, ти впевнена? - спитав Арденс тихо. Втім, тиша стояла така, що нас почули, мабуть, навіть у Драковій фортеці.

- Абсолютно. Я впораюся.

- Я не про твої здібності. Я в них не сумніваюсь. Ти розумієш, що виступаєш проти Арати?

- Так.

- Гаразд. Сформулюю інакше: ти розумієш, що перейдеш на бік драконів?

- Лорде Головнокомандувач, я не сумніваюся ні у своїх розумових, ні в цілительських здібностях, - викарбувала я. 

Сторона драконів? Дід, мабуть, воскрес і самовбився назад... Але я достеменно знала, що моє місце зараз саме тут.

- Я не зможу оберігати тебе, - приглушено, так інтимно сказав Арденс. І якби не всі глядачі, то він би точно взяв мене за руку. Зараз же він стиснув кулаки і сховав їх за спину - неначе боявся не стриматись.