Глава 31.2

Я кинулася до Фелікса, злякавшись, що з ним щось трапилося, але той був у повному порядку. У сенсі, у тому стані, в якому і мав бути.

- Що сталось!? - стурбовано запитала Арденса.

- Вірма вчора перекинула в Арату своїх найкращих легіонерів. Карагари – я якраз від них – вже відкрито ведуть бойові дії, причому з озброєнням і магічною підтримкою їм явно хтось допомагає. Дарія і Марморот – східні та західні сусіди – почали мобілізацію своїх військ, перші групи вже підійшли до наших кордонів, – зовні спокійно почав перераховувати дракон, тільки його напружена поза та зморшка на лобі вказували на те, як він схвильований насправді. - Чи варто згадувати, що Арата  перекинула до нашого кордону відразу кілька дивізій.

Мене ж ніби обдало холодом:

- Як так!? Тобто з дня на день планується кільцевий наступ на Загір'я! Навіть найкращі союзники раптом озброїлися проти вас. Але чому!?

- Їм оголосили про мученицьку смерть принца  Фелікса від моїх рук. Тіла Фелікса, звісно, пред'явити не змогли, але Король Арати був переконливим.  Отже,  він  упевнився у смерті сина з якихось надійних джерел.   А ось з яких, я хотів спитати у тебе. 

Я розгубилася:

- В сенсі? Не розумію, про що ти говориш...

- За цей тиждень нічого дивного не відбулося?

Я задумалася і знизала плечима:

- Та ні, хіба леді Роксана і Фін, мій одногрупник, якось дізналися про наші стосунки...

- Ні, -  похитав головою дракон, - це дивно, але це не те.

Раптом Арденс підійшов до мене і витяг з-за коміру артефакт Луїзи – він був однотонного білого кольору, повністю робочий та повний сили.

- Кіт зарядив його у вівторок, на наступний ранок після нашої розмови... - відповіла я на невисловлене запитання.

- І ти все одно  нічого дивного не помітила?

- Ні, - я звела брови, нічого не розуміючи.

Арденс замислився і помасажував скроні. Згріб папери зі свого столу і сів на край.

- У замок точно  пробрався непроханий гість, але, оскільки я не отримав  сповіщення від магічної системи безпеки, то його хтось сюди впустив.

- Стривай, ти натякаєш, що шпигуна впустила я!? - я справедливо обурилась, ображена підозрою чоловіка.

Арденс помовчав, звівши брови, про щось роздумуючи. Потім підвів погляд на мене:

- Але ж в понеділок...  Того вечора, після нашої розмови, коли артефакт був повністю порожнім, ти ще приходила до Фелікса?

- Так...

– І нікого тут не зустріла?

- Ні, - відповіла одразу, але потім відчула невиразне ворушіння на задвірках свідомості... Наче якийсь спогад намагався вибратися на-гора. - Запитай ще раз, - попросила я тихо.

– Що? - перепитав спочатку Арденс, а потім у його очах майнула тінь розуміння: - Анно, ти когось зустріла в замку ввечері після Відбору?

– Ні, - сказала тихо, прислухаючись до себе.

- Ти зустріла когось у саду? - Арденс, хто б сумнівався, швидше зрозумів вірну тактику допиту.

- Так, у саду, - я ствердно кивнула, прикриваючи очі, намагаючись вловити образ, що вислизав.

- То була жінка?

Кожне питання дракона ніби розвіювало трохи туману, який приховував мої спогади.

- Ні.

- Значить, у саду ти зустріла чоловіка. Ти його впізнала?

Я обхопила голову руками, заплющивши очі. Сфокусуватися на обличчі непроханого візитера було дуже важко, воно ніби розпливалося, вислизало, як тільки я намагалася придивитися. І все-таки деякі знайомі риси вловити вдалося:

- Бахтієор.

Головнокомандувач Загір'я різко схопився, скинувши зі столу цілий стос карт і схем:

- Бах!?

- Я не знаю... - щось в образі візитера асоціювалося у мене з найкращим другом Арденса, але точно я згадати не могла. - Запитай ще щось...

Арденс видихнув і розвів руками:

- Гаразд. Колір волосся?

- Світло-русий.

Дракон спохмурнів.

- Колір очей?

Я похитала головою:

- Не пам'ятаю...

- Родимки, шрами, каліцтва?

- Так, точно, згадала! - я підскочила до дракона, радіючи, що несподіваним гостем, у сенсі шпигуном, був не Бахтієор. Та й навіщо Баху таємно прокрадатись!?   - На правій вилиці у цього чоловіка була родимка.  У нього просто шевелюра така, як у Баха. Я бачила його з тобою на Відборі.

Арденс же мого тріумфу, схоже, не поділяв, він спохмурнів ще більше.

- Хто це був? - прошепотіла я із завмиранням серця.

Але дракон не відповів.

- Ви зустрілись у саду. Він заходив усередину?

- Так. Я  запросила його, - я здивувалася своїй відповіді не менше, ніж Арденс.

- Ти в своєму розумі!? - скипів дракон, але потім сам спростував свої підозри щодо моїх розумових здібностей. - Ні, звісно, ні. У своєму розумі і з власної волі ти точно б не запросила незнайомця у замок...

- Хочеш сказати, що він використав примус?

Арденс кивнув, втупивши погляд в камін.

- Ще один вид ментальної магії...  Артефакт був майже розряджений і той чоловік змусив мене запросити його в будинок, щоб обійти охоронні заклинання на вході, так? 

Арденс знову не відповів. Помовчав і врешті попросив зовсім тихо:

- Анно, скажи, що в тебе була якась причина, і ти сама вирішила його запросити...

На Арденса було боляче дивитися, він зблід, погляд же його був важчий за свинець.

Я бачила, що чоловік сподівався, що я скажу, що просто здурила і вирішила показати гостю будинок. Не знаю чому, але для нього було важливо вважати, що його знайомий із Відбору не використав закляття примусу. Але як би мені не хотілось засмучувати Арденса, в цьому спогаді я була точно впевненою.

- Ні, Арденсе. Він наказав запросити його. Це точно був примус.

- Добре, - промовив дракон глухо і відвернувся до вікна, за звичкою закидаючи руки за голову. Так, я знала цю позу – Арденс так робив тоді, коли ховав у собі переживання, коли забороняв собі щось відчувати, перемикаючись лише на роботу розуму. - Він входив до цього кабінету?