Глава 31.1

Після зустрічі з Арденсом я таки вирушила провідати Фелікса, а лише потім повернулася до Академії і, попри пізню годину, попрямувала до своєї сусідки. Бекка, як і очікувалося, була в захваті від переїзду і мріяла про зустріч з лордом Леєм, у сенсі з Бахтієором. Я ж нарешті відкрила свою душу і навіть гірко посміялася з того, який бардак панує в мене в голові і серці. Заснули ми під ранок, але, незважаючи на недосипання, я почувалась набагато краще. Все-таки чудово, коли поряд з тобою є вірна подруга!

Залишок тижня видався не менш божевільним, ніж перший день. Я, як і раніше, хизувалась у своїй ексклюзивній формі, ловлячи на собі як захоплені, так і заздрісні погляди. А мадам Велеска змовницьки доповіла мені, що вже понад сімдесят дівчат несподівано пошкодили свої комплекти одягу і подали заявки на перепошиття в червоному кольорі та новому фасоні. Та ба, навіть деякі хлопці зажадали собі багряне вбрання!

З Кітом наші стосунки з просто товариських погрожували перерости у справді дружні, що мене не могло не радувати. Що ж до іншої групи... Атмосфера панувала якщо не ворожа, то напружена. Ні я, ні вони не поспішали на зближення. Іноді мене підколювали і провокували, але здебільшого спиралися на антидраконівські подвиги моїх предків, ніж мої особисті якості. І, хоча я пишалася діянням пращурів, все ж виявилося не надто приємним, коли до тебе ставляться з упередженням через ніяк не пов'язані особисто з тобою речі. Звісно, тут я згадала своє ставлення до Арденса і не могла не оцінити  терпіння чоловіка. Зате коли хтось з одногрупників дізнався, чому я стала скандально відомою в Араті, то це навіть пішло мені на користь: мовляв, я вільна чинити зі своїм тілом, як сама бажаю, а не як наказують іржаві закони моєї країни.

Пристрасті завирували у середу, коли на парі з фізпідготовки потрібно було командою проходити смугу перешкод: мене ніхто не хотів брати до себе, бо вважали, що я всіх потягну назад. Чого я тільки не наслухалася, капітани ледь не побилися, а Кіту навіть довелося зарядити одному з них, Фіну, у щелепу за особливо барвистий вислів у мою адресу. Дві команди йшли крок в крок і результат залежав від фінальної естафетної пари, в яку потрапила, хто б сумнівався, я та інша дівчина. Зізнаюся, було приємно спостерігати, як вражено витягується обличчя Фіна, коли я прийшла першою і забрала перемогу у його команди - все ж таки мій біг, тренування з Арденсом і Ребеккою не пройшли даремно. "Мої" ж хлопці тоді тріумфували і запросили мене спільно відзначити перемогу, але я відмовилася, бо біля лікарні на мене вже чекали нові пацієнти.

І, за законом парних випадків, саме в середу до мене прийшла дуже цікава відвідувачка, яка справила на мене незабутнє враження. Розкішна жінка, виткана з бездоганних манер, нескінченної витримки, гострого розуму та сталевого характеру. Вона не представилася, але це було й не потрібно: переможницю передостаннього Відбору в Араті всі дівчата знали в обличчя. Це була леді Роксана - дружина старшого сина імператора Арагварда, яка вже п'ятнадцять років не могла подарувати своєму чоловікові дитину. Леді Роксана прийшла до мене з надією, що я зможу їй допомогти. Але я не змогла: жінка була здорова, хіба що в її крові відчувалася домішка якоїсь невідомої речовини. Однак її слід був таким неточним, а сама речовина ніби нешкідливою, що я навіть не стала про неї розповідати. Скоріше за все, це могла бути якась місцева спеція або ж залишки від лікарського чи вітамінного зілля. Наприкінці прийому я лише висловила своє співчуття, що не можу дати їй навіть надії. На що леді Роксана відповіла, що бути імператрицею в Загір'ї не так уже й легко, як мені могло здатись, і що мені не варто мати ілюзій, що я зможу поєднувати свою цілительську практику та державні справи. Після цього вона відкланялася, а я лише здивовано розмірковувала, до чого взагалі її слова.

В цілому ж пацієнтів було багато, мені навіть довелось встановити обмеження - не більше десяти на день. Але й помічників я мала уже двоє. Одного ініціативного першокурсника довелося у терміновому порядку навчити діагносту та поставити на первинне сортування хворих. Дана ж допомагала безпосередньо під час прийому.

Миш навідувався регулярно, а разом з ним заглядав й особливий контингент відвідувачів: усі хлопці, як на підбір - мовчазні, серйозні, в основному з колото-різаними ранами і лікувалися вони  інкогніто. Платили  щедро, дзвінкою монетою. Миш же по секрету розповів, що одним із пацієнтів був сам глава Цеху крадіїв - він гроші не заплатив, але просив передати, що віддячить мені гідно, коли мені знадобиться його послуга. Я, звичайно, не заперечувала, скромно промовчавши про те, що навіть не уявляю, навіщо мені послуги крадія, навіть такого шанованого та висококваліфікованого.

Був ранок п'ятниці. Щойно закінчилася чудова пара містера Боурмана і я перебувала в піднесеному настрої. Але не довго. Раптом пролунав звук гонга, потім ще один і ще. Викладач, що якраз увійшов для начитування наступної лекції, напружено завмер, потім суворо заборонив усім спудеям залишати аудиторію і зник у невідомому  напрямку.

- Це сигнал тривоги! - схвильовано шепнув мені Кіт, проте міг голосу і не знижувати: всі одногрупники вскочили зі своїх місць і схвильовано намагалися з'ясувати, що ж відбувається.

- Може, це навчальна тривога?

- А якщо почалася війна?

- З головою не ладиш!? З ким!?

- Все гаразд у мене з головою! Брат каже, що на Південному фронті карагари зовсім розперезалися!

- Та ні, напевно, знову пірати захопили якесь судно...

- Ні, справа точно в Араті!

- Жартуєш? У нас же Відбір якраз...

- А може, нас просвітить леді Чаус? - вигукнув Фін і підвівся з місця. Всі дивилися на нього. Запанувала тиша. - Я чув, у неї з Головнокомандувачем особливі стосунки...

Тепер, у повній тиші, всі погляди перемістилися на мене.

Я встала і схрестила руки на грудях. Викриття наших з Арденсом стосунків мене  хвилювало мало, все ж ми не в Араті,  швидше більше цікавило питання, звідки у Фіна така поінформованість. Спочатку леді Роксана, тепер він...