Глава 30.3

- Родичі. Далекі, звичайно, точніше - давні. Стривай, ти взагалі нічого не знаєш? Дід тобі зовсім не розповідав історію нашого роду?   - недовірливо усміхнувся Кіт.

- Ну, чому ж не розповідав. Я тільки про війну з драконами від нього і чула...

- Війна з драконами... Так, це він любитель. Чого тільки окрема зала з портретами загиблих вартує...

- Звідки тобі про неї відомо? - примружилась я.

- З оповідань Луїзи.

- Луїзи!? - я знову ледве не підстрибнула. - Ти з нею знайомий!?

- Вона навчалася в одній групі на артефакториці. Ми, до речі, ось цю милу річ разом з нею робили, - Кіт вказав на мій медальйон. - Бачу, він уже тобі став у пригоді... Тільки ось із підзарядкою у нього проблеми, але я можу над цим попрацювати, якщо хочеш.

- Звичайно, щойно закінчиш розповідь про те, яким боком ми родичі, так одразу артефактом і займешся, - нервово усміхнулася я, приховуючи потрясіння.

Тут двері відчинилися і до аудиторії увійшов викладач. Ним виявився чоловік у поважному, але точно не визначеному віці, з нальотом легкої недбалості в образі: вкриті пилом туфлі, сорочка явно на розмір більша, давня пляма на камзолі, триденна щетина... і злющі очі. Ні, не злющі, швидше - озлоблені. Складалося враження, що він зневажає і своїх учнів, і свою роботу, та й себе заразом.

- Це містер Боурман. Дивно, що саме його прислали нам на заміну, – прошепотів мені сусід, не приховуючи сміху в голосі. - Він псих неврівноважений, хоч і геніальний.

- Як псих може бути цілителем? - прошепотіла у відповідь, спостерігаючи, як містер Боурман дістає з валізи порожні аркуші паперу і розкладає їх на столі. Так, дивний він якийсь.

- А він і не цілитель. Йому заборонено займатися цілительською справою після того, як він одному пацієнтові бороду спалив.

- Як же він взагалі може викладати цілительство? - щиро здивувалася я.

- Містрес Чаус! - пара чорних викладацьких очей дивилася прямо на мене, обдаючи льодом душу. Поки ж містер Боурман вимовляв моє ім'я, з його руки зірвалося маленьке закляття і стрімко помчало прямісінько мені в чоло.

Усі думки миттю вилетіли в мене з голови. Це ж неймовірно! Ні, не вчинок викладача, хоча він теж був дуже кхм, ексцентричним, а його закляття! У польоті воно стрімко збільшувалося, трансформувалося, набуваючи нових форм, обростаючи найскладнішими комбінаціями вкладених підзаклять, несподіваних вузлів і зв'язків... І ця вся розкіш за долю секунди вріжеться мені в чоло! Ні! Воно ж тоді зруйнується і я не зможу його як слід розглянути!

Я скинула руки вперед і, мов щупальця, викинула десятки найтонших ниток сили, якими підхопила ключові вузли та поворотні точки закляття... Тільки б встигнути!

Є! Магічне плетиво зависло за міліметр до мого обличчя -  ціле і неушкоджене. Я захоплено дивилася на нього, не вірячи своїм очам. І це я ще себе вважала майстром у галузі плетінь!? В Академії в Араті я справді була найкращою. Зараз я зрозуміла, що просто там не було особливо з ким порівнювати, на кого рівнятися.

Гикавка до кінця пари, свербіж під правим коліном - якщо в мене немає шкірних захворювань, якщо шкірні захворювання є - то посмикування лівого ока, але якщо очі не в порядку, то замість посмикування - поколювання в мізинці і ще багато чого в такому ж дусі... Нічого небезпечного, по суті. Але сама техніка побудови плетива! На такий каркас можна було навісити інші закляття і з успіхом використовувати для лікування будь-яких захворювань, при цьому враховуючи індивідуальні особливості кожного пацієнта.

До реальності мене повернув відчутний стусан у бік від Кіта. Я стрепенулась і підвела очі: увага всіх в аудиторії була прикута до мене. Я тихенько вибачилася і сховала свій "улов" під парту, принагідно прибираючи з нього всі підзакляття, залишаючи лише універсальний "скелет" - пізніше обов'язково його перемалюю!

Містер Боурман ще хвилину дивився на мене і тільки тоді почав заняття.

- Він закохався у тебе! – тихо шепнув мені Кіт.

- Що!? - не зрозуміла я спочатку, а потім зауважила: погляд містера Боурмана змінився, став якимось спокійним і умиротвореним, від колишньої озлобленості не залишилося й сліду. Сам же викладач наче скинув цілий десяток років...

Лекція пролетіла блискавично, я навіть відчула розчарування, що вона так швидко закінчилася. Засмучено зітхнувши, почала упаковувати речі в сумку.

- Бачу, сестричко, у вас це взаємно, - підморгнув мені Кіт.

- Ти про що?

- Кохання з Боурманом...

- Дурень! - відповіла беззлобно. - Він і справді геній! Але цілительством займатися не може, а ви його геть не розумієте, ось він і зневірився зовсім.

- Чому ж не розуміємо? Ось те, чим він у тебе запустив, наче викликало б нежить, правильно?

- Гикавку.

Кіт анітрохи не засмутився через свій промах:

- Зате ти його розумієш, і все в нього тепер налагодиться!

- Дурко...

Решта пар пройшли непогано. Дракони мали інший підхід до багатьох речей у цілительському мистецтві - щось я вважала корисним, щось не дуже, - але містера Боурмана ніхто не зумів переплюнути. Ось у кого я справді могла багато чому навчитися!

Містер Боурман дав мені список додаткової літератури і тепер я з Кітом, що зголосився мене проводжати, прямувала до бібліотеки.

- Твоя нова форма викликала фурор, сестричко! - свиснув Кіт, жартівливо махаючи рукою спудеям, що просто пожирали нас зацікавленими поглядами. - Та й про твою майстерність у галузі магічних плетінь теж уже чутки пішли. Усі в Академії говорять лише про тебе! Все у найкращих традиціях нашого роду!

- Яких ще традиціях роду? - я різко зупинилася і смикнула хлопця на лавку. - Я нічого не розумію. Що за історію ти хотів розповісти мені?

Я намагалася усміхатися та виглядати безтурботною, але сама цілий день думками постійно поверталася до загадки Кіта. Звідки у мене можуть бути родичі у Загір'ї? Хтось під час війни із драконами виявився зрадником і перемкнув у стан ворога? Це ж ганьба! Не дивно, що дідусь вирішив приховати таке.