Глава 20

Я сиділа на ліжку, схилившись над кинджалом, але сконцентруватися виходило погано. Був вечір п'ятниці. Габріеля я не бачила з понеділка. При цьому не минало жодного дня, щоб я не згадувала про чоловіка. Точніше не так - я згадувала про нього щохвилини, здавалося, що думки про нього щільно засіли на задвірках моєї свідомості, жили в мені і постійно давалися взнаки, навіть якщо я займалася якимись важливими справами.

Я чесно намагалася трансформувати всі свої почуття до Габріеля в байдужість чи злість... І все одно я сумувала за ним.

Сьогодні ж було ще важче не думати про Ректора: адже зараз у нього та Ребекки перше заняття.

Раптом я вловила мерехтіння простору і схопилась на ноги, охоплена бентежним передчуттям. Але за секунду в кімнаті з'явився не Габріель, а лорд Лей. Я спробувала приховати зітхання розчарування, проте чоловікові було явно не до моїх зітхань: він, не зволікаючи ні миті, мовчки підскочив до мене і схопив за руку - простір переломився, стіни кімнати стиснулися, а вже наступної миті ми опинилися біля резервного полігону Академії.

При чому не було сенсу питати, навіщо лорд Лей переніс мене сюди - все було ясно і так. Посеред полігону стояв Габріель, уперши погляд в Ребекку, з рук якої зривався стовп чистого світла. Промінь найсильнішої магії прямував високо вгору, пробиваючи всі три шари щитів. Дівчина виглядала вкрай напруженою, по її лобі котилися краплини поту, губи щось беззвучно шепотіли. Ректор же  був спокійним, але водночас гранично сконцентрованим. На нашу появу він ніяк не відреагував, і лише тоді, коли лорд Лей спробував підійти ближче, різко виставив руку в бік, закликаючи не втручатися.

У відповідь на це лорд Лей тихо, але гнівно, обсипав свого друга хитромудрою лайкою.

Нарешті промінь світла згас, а Ребекка знесилено повалилася додолу. Я і лорд Лей кинулися до неї. Я на ходу сплела діагноста і з жахом зрозуміла, що на закляття пішли мої останні сили, адже я виклалася на навчанні та ще з кинджалом працювала.

Втім, на результати діагностичного заклинання чекати навіть не потрібно було. Липка бліда шкіра, слабкий, але прискорений ниткоподібний пульс -  явні ознаки різкого падіння тиску - колапсу. Цей стан міг завершитися смертю і вимагав негайного втручання. Я відчайдушно застогнала, намагаючись витягти з себе останні крихітки магії. Але цього було замало!

Тиск Ребекки продовжував різко падати. Рахунок йшов на секунди. І в мене не залишилося вибору: я ще раз зачерпнула магії, розуміючи, що це випалить весь мій резерв, саму здатність до магії, і я більше не зможу чаклувати. Ніколи.

Кажуть, що це нестерпно боляче. Я вся внутрішньо стиснулася, готуючись пережити найгірший момент у житті... Але нічого не сталося. Сила плавним, несподівано повним потоком, перетекла до мене в долоні і слухняно склалася в потрібне плетіння. Як таке можливо!? Гаразд, розберуся потім. Зараз головне підняти тиск Ребекки.

Незабаром дівчина задихала спокійно, її щоки зарум'яніли, а серце забилося рівно, перекачуючи  судинами дорогоцінну рідину. Її життю більше нічого не загрожувало. Вона мирно спала.

Лорд Лей полегшено провів рукою по обличчю і грізно глянув на Габріеля.

- Проклятий Урх! Ти зовсім збожеволів!? Адже вона могла померти!

- Вибирай слова, Лей, - сказав Ректор холодно. Здавалося, від його тону крапельки дощу перетворилися на крижинки. - Саме тому я послав тебе за цілителем. Не думав, що ти приведеш Анну. Віднеси Ребекку спати.

- І укутайте її трьома ковдрами. Їй зараз дуже потрібне тепло, - кинула я навздогін.

Незабаром ми з Габріелем залишилися самі. Я була страшенно розсерджена, так як лорд Лей, якщо не більше. Справді, я не чекала від Габріеля такої витівки. Зізнаюся, я сама думала, що Ребеці колись можна було б пройти процедуру розширення потенціалу, адже він у неї був хоч і великий, але нестабільний. У моменти емоційних потрясінь він робив стрибок – як тоді, коли вона поцілувала лорда Лея. А це означало, що у звичайний час він працював не на повну силу, тобто його можна було розширити, підтягнути до найвищого показника потужності.

Але розширення магічного потенціалу – дуже небезпечне заняття, тому до нього вдавалися нечасто. Для такого кроку треба було довго готуватися, заручитися підтримкою колегії магів, покликати надійного цілителя, а то й кількох. А не так ось, імпровізовано. Це було дуже безвідповідально з боку Габріеля. Про що він тільки думав?

До того ж що це за фраза: "Я ж не думав, що ти приведеш Анну", образливо, знаєте...

- Ви самовпевнений дурень. Ви розширили потенціал Ребекки, але вона мало не вмерла.

- Ти завжди надто категорична у судженнях. При чому ти виходиш з тієї картинки, яку побачила сама і не допускаєш, що ти побачила лише обрізаний фрагмент. У твоєму розумінні є біле та чорне. Але в житті так багато відтінків, Анно. Адже все може бути зовсім по-іншому, ніж тобі здається.

У мене склалося враження, що Ректор говорить не лише про те, що я назвала його дурнем. Про що тоді?

- Ви також дивитесь на світ вузько, адже все ще не вважаєте мене цілителем...

- Анно, ти талановита, навіть дуже. Але ти лише на третьому курсі. І твоя сила... Зізнаюся, я був впевнений, що ти не впораєшся.

"А я і не мала впоратися", - сказала про себе. Як не сумно, але Ректор мав рацію. Я вважаю себе цілителем, а сама ще не пройшла половини шляху до цього звання. І сьогодні цей шлях міг ось так раптово і безглуздо закінчитися.

- Я знову недооцінив тебе, вибач.

- Вам варто було б вибачитися не за це, а за те, що ризикували і Ребеккою, і собою, і мною.

Я чекала, що він скаже хоч слово на своє виправдання. Але Габріель лише звузив очі. Схоже, оббілювати Урхових драконів для нього було нормально, а виправдовувати свої вчинки гордість не дозволяла.