Глава 16.1

Ішли ми довго. Габріель за всю дорогу не промовив жодного слова. Я ж кілька разів намагалася заговорити, але осмикувала себе. Чоловік був похмурий і роздратований, було видно, що ті мої слова про Головнокомандувача Загір'я його сильно зачепили. Але чому він сприйняв їх так близько до серця? Певно, він таки особисто знайомий із драконом, чи ще гірше – вони друзі? Адже якось викладач із Вірми, що лише п'ять років прожив в Араті, зміг стати Ректором Академії. Все це не випадково...

Нарешті Габріель кивнув на непомітну будівлю:

- Ми прийшли.

Я озирнулася: куди ми прийшли? На дверях не було ні вивіски, ні якихось інших прикмет, за якими я могла б визначити, де опинилася.

- Це щось подібне до закритого клубу для тих, хто вважає себе місцевою елітою. Його називають "Білий єдиноріг". Впевнений, тебе багато що здивує, - і Габріель штовхнув масивні чорні двері.

В секунду ми ніби перенеслися до іншого світу. Тут панував гам, шум та веселощі. Багато чоловіків сиділи за столами і грали в карти, пили вино, курили сигари... А жінки... Мадам Жюстін у порівнянні з цими жінками була якщо не уособленням скромності, то точно не вирізнялася надмірною нестриманістю у вбранні. Сукні, макіяж, поведінка – все у місцевих відвідувачках було зухвалим.

- Арденс, ти привів мене в бордель!? - голосно прошепотіла я, перелякано хапаючись за руку супутника і  задкуючи назад до виходу.

- Що ти сказала? - чоловік притримав мене за руку і повернув до себе обличчям.

- Я кажу: це що - бордель!? Будинок розпусти? - продовжую шепотіти.

- Як ти звернулась до мене?

– Що? Я якось не так тебе назвала? - справді, я була настільки пригнічена, що могла і помилитися, навіть не помітивши своєї обмовки.

Ректор похитав головою:

- Не має значення... Це не бордель, Анно. Це елітарний клуб.

- Тоді що в ньому роблять усі ці повії? - щиро здивувалася я.

Габріель усміхнувся:

- Сам не знаю, чому Дарк вибрав саме це місце. Втім, неважливо... Ласкаво просимо до справжнього життя твого королівства! Це не повії, Анно. Це благочестиві дружини аристократів, вельмож та інших заможних громадян.

- Ви ж жартуєте? - я примружилась, не вірячи.

- Ні, Анно, - чоловік засміявся. - Дивись, такі твої співгромадяни насправді. Вранці вони обзиватимуть тебе блудною дівкою, а ввечері самі побіжать в обійми чужих дружин і чоловіків. Вся їхня пристойність - лише спектакль. Що це за мораль: наречена має бути чистою, а те, що дружина - блудниця, мало кого хвилює, про це ніхто й словом не обмовиться.

Габріель провів мене за вільний столик у дальньому кутку. Я мовчала: я ще не могла повірити, що ми насправді не в борделі. І одночасно мене зачепили слова Габріеля, як він зневажливо говорить про моїх земляків. Щось у мені протестувало і бунтувало, намагалося знайти виправдання, та й просто не хотіло вірити.

А потім Габріель раптом промовив:

- У Загір'ї все навпаки. Зради там дуже рідкі. Але до шлюбу жінки та чоловіки можуть вільно обирати партнерів та розпоряджатися своїм тілом.

Та до чого тут Урхова країна драконів!?

– Хіба? Чому ж на Відбір лише невинні потрапляють? - прошипіла я.

- Це виключення. Небагато жінок здатні виносити дитину дракона і не згоріти самим. Тому, якщо у дракона сильний магічний потенціал, йому важко мати спадкоємців, а до його дружини висуваються особливі вимоги. Якщо дівчина знала лише свого чоловіка – це зміцнює їхній зв'язок, а отже – збільшує шанс і матері, і дитини.

Нічого собі! Чому ж це так приховують? Бояться, що охочих вирушати до Загір'я зменшиться?

Ох, і смерть Луїзи... Чи може бути, що причина саме в цьому? Що якщо вона завагітніла і не змогла виносити чи народити дитину від коханого, але надто сильного чоловіка?

- Але ж Відбори існували не завжди. Як же дракони обирали дружин до нього?

- До Відбору всі дракони обирали дружин на власний розсуд. Проблеми з народжуваністю були, але загалом чисельність потомства була задовільною. Але війна спровокувала стрибок магічного потенціалу у правлячої гілки драконів. Така їхня природа: магія зростає пропорційно до загрози. Зворотна медаль – знайти обраницю стало майже неможливо. Шляхом магічних експериментів їм удалося знайти найбільш підходящих кандидаток – ваших аристократок.

– Чому саме наших?

- Тому що у витоках всіх ваших аристократичних родів, у тому числі у твого, Анно, були присутні дракони.

- Це брехня. Ви все вигадали, - обурилася я.

- Мені немає сенсу брехати. Я взагалі з тобою нерозумно відвертий.

- Зачекайте, а як же легенда про Істинні пари, про Обрану наречену?

- Це лише легенда, красива, але не підтверджена фактами казка. У Загір'ї про неї заборонено говорити, щоб уникнути марних смертей. І все одно щороку кілька дівчат гине, намагаючись злетіти.

- Злетіти? Я не знаю цієї історії. Розкажете?

Між брів Габріеля пролягла глибока складка. Він сумнівався... Чи чомусь боявся розповісти цю історію? І тим більше мені хотілося її почути.

- А ось і Дарк! - погляд чоловіка прояснився, наче він зрадів тому, що нас перервали.

Але нічого, ми ще повернемося до цієї розмови.