Глава 14.2

Бекка розштовхала мене о сьомій тридцять ранку, так що я навіть поснідати не встигла як слід. Тільки одягла форму, як у кімнаті нізвідки з'явився Габріель.

- Проклятий Урх, та я так вас колись точно приб'ю! - скипіла Ребекка, погасивши вже готовий злетіти фаєрбол. Потім сусідка згадала, з ким говорить, і понизила голос. - Вибачте, Ректор Габріель. Але у нас є двері, в які можна стукати.

Я ж пирснула від сміху: дивно, але настрій сьогодні був добрим і втоми після безсонної ночі майже не відчувалося. Та й лорда Габріеля я була рада бачити, вчорашня образа  геть притупилась.  Окрім того, поява чоловіка для мене цього разу вже не була несподіваною, тому що я вловила слабке хвилювання простору, що передувало йому.

- Вибачте, містрес, - вимовив Габріель дуже серйозно. - Але якщо я перед кожним заняттям Анни проходитиму через весь гуртожиток, то, боюся, незабаром поповзуть чутки. А відвідувати тренування самостійно, схоже, ваша сусідка не здатна.

- Так у розкладі ж не вказана аудиторія, - я це пам'ятала точно.

- Ходімо, Анно, - Габріель наблизився до мене і переплів наші пальці. Простір навколо нас переломився, кімната стиснулася, тільки замість знайомого полігону ми опинилися... Я озирнулася довкола: трохи здичілий сад, вкритий листям ставок в очеретах, вдалині виднівся будинок, що нагадував невеликий замок. Дуже красиво. Але неймовірно самотньо і якось тужливо. У всьому відчувалися покинутість та занедбаність.

- Де ми?

Габріель глянув на мене і вже ось-ось наважився щось сказати, але різко розвернувся і підібгав губи. Нарешті кинув сухо:

- На місці нашого заняття, адептко, - Габріель витяг з піхв меч. - Ви взяли кинджал? Захищайтесь будь-яким способом!

- Ви атакуватимете мечем!? Справжнім? Не магією!? - здивувалася я.

Замість відповіді Ректор зробив випад і я ледь ухилилася від меча, що просвистів за сантиметр від мого боку. Мене пройняло холодним потом і я мало не впала в ступор - ще  б трохи і мене розрізало б як вірмську ковбаску!

- Не спи!

На мене знов летів меч. Я так зосередилася на зброї, що зовсім не помітила, як Габріель злегка штовхнув мене в плече іншою рукою. Удар був зовсім несильним, але чоловік уловив момент, коли я переступала з ноги на ногу, і я втратила рівновагу. Тієї ж миті мені в груди уткнулося вістря меча. Ну як вістря - Габріель сам же виставив переді мною магічний щит, так що клинок до мене не доторкнувся, але тупий удар я все ж таки відчула. Напевно, тепер з'явиться синець. Ось тільки побідкатись мені не дали.

- Ворушись, Анно! - гаркнув Габріель.

Ах так, значить! Сказав захищатися будь-яким способом! Ну зараз я йому покажу! Ось тільки дав би мені хоч три секунди підготуватися... Ректор, звичайно, чекати не збирався, хоч я й розуміла, що він не використовує і десятої частини своєї можливої ​​швидкості атаки... І все-таки мені вона здавалася блискавичною!

Я пружно відскочила назад, розриваючи дистанцію. Ось тільки чоловікові вдалося одним підступом знову опинитися на відстані удару.

- Ти не заєць, далеко не заскочиш! Роби навпаки. Твій кинджал короткий - не бійся підходити впритул!

Гаразд, спробую. Ще б примудритися цей кинджал дістати з черевика.

Від наступної атаки я не тікала, а скористалася порадою Габріеля і зробила крок назустріч мечу,  і в останню мить крутнулася вліво, при цьому трохи незграбно штовхнула супротивника в бік ліктем і підсіла - пропускаючи над головою клинок і витягаючи свій кинджал.

"Молодчинка!" - почула я, але відволікатися на похвалу не стала. Я спритно підвелася і опинилася за спиною Габріеля. Занесла кинджал для удару і... застигла. І відразу ж відчула холодний дотик меча до свого горла.

- Не сумнівайся, Анно. Підняла зброю – так бий!

- Я не можу вдарити в спину... - а потім додала ледве чутно, - тебе.

Габріель підійшов до мене впритул і великим пальцем, дуже ніжно, провів від вилиці до підборіддя. Потім різко опустив руку і відійшов від мене, спрямувавши погляд в далечінь.

- Той, хто зробив мені ту рану на спині – мертвий. А я живий. Бо він сумнівався.

- Не він - вона... То була жінка! - Видихнула я, вражена своєю здогадкою. Звісно! Адже кинджал ідеально лягає в мою руку, він зроблений спеціально під невелику долоню. Як я раніше про це не подумала!

- Так, - Габріель продовжував дивитися повз сірі стіни замку. - Її підіслали до мене і їй вдалося втертись мені в довіру. На це пішов майже рік, але вона вміла чекати.

- Ти кохав її? - затамувавши подих, запитала я.

– Ні. Інакше я був би зараз мертвий, - ректор Королівської академії магії різко повернувся до мене. - Продовжимо.

- Давай я подивлюся рану, - попросила я, проігнорувавши наставлений на мене меч.

– Ні, – твердо.

- Але чому!?

- Ще зарано.

- Рано!? Але ж це не плід маруанської сливи, щоб зріти чотири роки!

- Захищайтесь, адептко! І використовуй свої переваги.

- Які у мене перед вами переваги!? Я не воїтелька!  - обурилася я. Про що він взагалі каже? Як я можу йому протистояти!?

- Ось і використовуй це! - Ректор опустив меч і підморгнув мені. Я здивовано моргнула: тік у нього нервовий, чи що? Але ні, Габріель справді усміхався, та так щиро, що я не змогла стримати усмішки у відповідь. - На першому занятті з ББП ти чудово цим скористалася. Я навіть не чекав від тебе такого!

І не встигла я як слід насолодитися усмішкою Габріеля - а я справді насолоджувалася, адже вона змінила його! - як чоловік знову став серйозним та зосередженим:

- Ти слабка у фізичному та магічному планах, але в тебе багато переваг. Не відкидай їх бездумно. Від жінки в бою не чекають багато. Прикидайся слабкою, але будь рішучою. Не можеш бути сильною – будь швидкою. Ти досить спритна, щоб уникати більшості ударів, а не відбивати їх. Хитри, будь несподіваною. І якщо це треба для твого виживання – бий у спину, тільки не сумнівайся. Чіпляйся за життя і використовуй для цього будь-які можливості.