Глава 12

Арата. Апартаменти Ректора Королівської академії магії.

- Як справи з Відбором? Ти вже придивився до дівчат? - Бахтієор, якого в Академії знали як лорд Лей, налив собі келих вина, милуючись насиченим рубіновим кольором напою.

- Трохи. Все не так і просто, - відповів той, кого тут називали лордом Габріелем.

Бахтієор посміхнувся:

- Що, невже навіть рекомендаційний список, підготовлений спеціальною комісією, мало допомагає?

- Не допомагає навіть мій список критеріїв.

- І що ж це за критерії?

– Головний – це сила магічного потенціалу. Адже який сенс у всьому Відборі, якщо обраниця не переживе народження дитини? -  Арденс побоювався, що його слова ранять Баха, але той лише ствердно кивнув. - Ще розум, неконфліктність, амбітність, гордість і почуття гідності, рішучість...

– Тоді не дивно, що ти не можеш вибрати. Впевнений, що дівчини, яка відповідає всім твоїм вимогам, просто не існує в природі.

- Помиляєшся. Критеріїв не так уже й багато. І дюжина аристократок більш-менш їм відповідають.

–  У чому ж проблема?

– Жодна з них мене не чіпляє.

- Це тому, що  тебе вже зачепили. До того ж сильно.

- Гаразд, зізнаюся, Анна мені справді подобається. Та хіба це щось змінює? Вона досі люто ненавидить драконів. І у неї, як і раніше, нікчемний магічний потенціал. Сенс одружитися з нею, щоб втратити?  Але толку тепер гадати, адже наш артефакт, яким перевіряється цнота перед Відбором, просто так не обдуриш. Анна не попаде на Відбір. І крапка. Я можу шкодувати чи ні, але цього вже не змінити.

Бахтієор кивнув, погоджуючись, а потім запитав:

- Щодо сили. Чи можливо, що Магічна рада помилилась? Луїза була найсильнішою з кандидаток, але їй це не допомогло.

- Отже, вона все одно була недостатньо сильною. Я впевнений у словах магів. Зрештою, тяжіння і пристрасть - не найголовніші у шлюбі.

- Ну, як сказати...

– У моєму випадку, так точно. Адже я обираю не тільки дружину, матір майбутніх дітей, а й можливу імператрицю.

- Просто визнай, що ти припустився помилки, переспавши з Анною. А зараз починаєш шкодувати. Вона остання у твоєму списку, але ти б узяв її на Відбір, я правий?

– Ні.

- Присягаюсь, у день, коли ти перестанеш уперто не помічати очевидне, я відкоркую пляшку найдорожчого вина зі своїх запасів. Ось тільки тобі не дістанеться ні краплі, бо ти, мій шановний Головнокомандуваче, у цей час будеш у відчаї гризти власні лікті.

- Ти чудовий друг, Бах, - з іронією сказав Арденс.

- Завжди будь ласка, - Бахтієор підняв келих вина і підморгнув співрозмовнику.

Якийсь час чоловіки зберігали мовчання. Потім Арденс задумливо посміхнувся:

-  Дракоморт визнав Анну...

- Чому ти так думаєш? - здивувався Бахтієор.

- Рана на ній загоїлася менше, ніж за добу. І це без магічного втручання! Навіть шраму не лишилося. Тоді як на інших людей кинджал має діяти як звичайна зброя. 

- Ти поранив Анну Дракомортом!? -  Бах аж поперхнувся. Такого навіть він не міг очікувати від Арденса.

- Ні, я лише подарував їй його. З рештою вона впоралася сама. До того ж навмисно, в експериментальних цілях.

- Я вражений, - видихнув найкращий друг Ректора, розвівши руки в сторони.

- Я теж не очікував від неї подібного...

- Я не про Анну... Цілителі якраз дуже люблять щось різати та розчленовувати. Особливо в експериментальних цілях. Але якого лисого дідька ти подарував їй Драконову Смерть!? Ти ж фактично вручив їй зброю проти самого себе! Навіть не так: ти вручив їй єдину зброю, яка може тебе вбити. Тебе чи іншого дракона. Але тебе все ж таки швидше і надійніше. Випадок із Ліоною тебе нічому не навчив?

- З Дракомортом у дівчини буде трохи більше шансів вижити у майбутній війні. Так що не зли її, тепер вона небезпечна, - Арденс невесело у сміхнувся.

- Я більше побоююся її сусідку – Ребекку. Вона змогла пробити щит на полігоні, уявляєш?

- Я ж казав, що вона дуже талановита.

- Чому ж тоді вона не спроможна самостійно сплести навіть найпримітивніше заклинання? У неї немає жодних блоків, я перевіряв...

- Перевіряв він... А особисті причини ти, можу посперечатися, до уваги не взяв.

- Які ще особисті причини?

- О, Драк Всемогутній! Тобі на пальцях все пояснити? Вона - юна адептка, ти -  привабливий викладач...

- Натякаєш, що я подобаюся їй?

– Ні. Не натякаю, а говорю прямо.

Бахтієор помовчав і долив собі вина:

- Це пояснює її поцілунок.

Арденс засміявся:

- Так вона тебе вже поцілувала - ти глянь, яка смілива! - а ти досі не зрозумів? Я був набагато кращої думки про твої розумові здібності!

- Тоді, шановний Ректоре, підкажіть своєму викладачеві-тугодуму, що робити в такій ситуації?

– А вона тобі подобається? Дівчина хороша...

- Не знаю, Ард. Разом з Луїзою померла і та частина моєї душі, що відповідає за почуття. Тож я навряд чи зможу ще колись полюбити.

- Після смерті твоєї дружини минув лише рік. Це не так уже й багато. Все владнається. Але дівчинці краще не давати надій та звести до мінімуму ваше спілкування, якщо, звичайно, не плануєш забрати її з собою у Загір'я.

- Ти правий. З Анною краще вчинити так само, не думаєш?

Ректор Королівської академії магії ствердно кивнув і осушив келих одним ковтком. Він і сам це розумів. Але виконувати завжди складніше, ніж роздавати розумні поради.