Глава 10.2

Я обмерла і обернулася. Звісно, ​​на порозі нашої кімнати стояв Ректор усія Академії. І, звісно, ​​він чув усі мої "ввічливі" слова.

- Лорд Габріель! - Ребекка присіла у кніксені.

Я ж була надто розгубленою. Хоча ні, робити реверанси перед Габріелем я точно не збиралася. І все ж таки привітатися треба було:

- Лорд Габріель! Я саме про вас згадувала!

- Яка честь, - а очі блиснули гнівним блиском. - Переодягайтесь, у вас хвилина. Не встигнете – заберу вас напівголою.

Я ахнула і схопила форму, навіть не впевнившись, що викладач відвернувся. Уклалася за п'ятдесят секунд. Та мені місце у бригаді швидкого реагування!

Габріель мовчки кивнув, і за мить ми опинилися на знайомому полігоні.

- Десять віджимань! - відразу ж гаркнув гнівно Габріель.

- За що!? - обурилась я.

- Ви, адептко, обіцяли не забути про заняття! Анно, ви завжди така розсіяна? Може, наші тренування марна трата часу і ви зовсім не цінуєте місцем в Академії?

- Ні, ні! Ціную! - я не на жарт злякалася і швидко прийняла упор лежачи. Десять віджимань так само швидко зробити не вдалося, але я дуже старалася.

Коли підвелася, Габріель невідомо як опинився біля мене і з силою смикнув за костюм від шиї вниз, оголюючи плече. На щастя, тканина вціліла. Чого не скажеш про мою гордість і самовладання.

- Та що ви собі дозволяєте!? - відстрибнула я, а на руці навіть засвітився крихітний фаєрбол. Втім, через секунду він погас, але я іншого й не чекала, на відміну від Габріеля. Він підібгавши губи, спостерігав за моїми жалюгідними чаклунськими потугами, і тому пропустив дзвінкий ляпас, що я зарядила іншою рукою. Це сталося ефектно, хоча підозрюю, моя рука більше постраждала, ніж щока чоловіка.

- Якщо я вам винна ще одну близькість, це зовсім не означає, що ви можете мене домагатися, коли вам заманеться. Або ще десять віджимань за ляпас призначите!? Так ось, їх я робити не збираюся, бо знайте – ви його заслужили! Я ще маю гордість і гідність, навіть якщо весь світ вважає інакше!

Габріель мовчки вислухав мою гнівну тираду.

- Все сказала?

Я кивнула, важко дихаючи і злегка балансуючи на носочках, готова будь-якої хвилини або бігти (куди тільки?), або захищатися, або нападати.

- Тоді, по-перше, щодо боргу - докорінно не згоден, я вже казав, що ти повністю у моїй владі. По-друге, в моїх очах ти анітрохи не втратила своєї гідності. По-третє, я збирався лише перевірити, як поживає твоя рана. Я вражений. Не думав, що ти так швидко відновишся.

Спокійний голос чоловіка здорово охолодив мій запал і войовничий настрій:

- Так ось наступного разу, якщо вас зацікавить якась частина мого тіла, не варто здирати з мене одяг, я вам сама все покажу, - у моїй голові відповідь звучала цілком пристойно, але тільки-но думки прозвучали вголос... Всевидячий, що за нісенітницю я верзу!?

- Неодмінно, - Габріель кивнув з усією серйозністю.

Ну, раз чоловік тактовно проігнорував сказану мною дурість, то я на ній зациклюватися тим паче не буду.

- До того ж ви  просили мене бути готовою до наступного заняття. Довелося одужувати у прискореному темпі.

- Анна, просто зізнайся, що ти навіть розкладу не прочитала, адже так?

Я присоромлено опустила погляд: що є, то є.

Чоловік відвернувся і, закинувши руки собі на потилицю, промовив у стіну:

- Ти неорганізована, недисциплінована та безвідповідальна. Якого лисого дідька я на тебе взагалі час витрачаю!

Я могла виправдатися, що взагалі-то я не така, адже як інакше за мого мізерного магічного потенціалу, я примудрялася б залишатися однією з кращих студенток курсу!? Ось тільки виправдовуватися – не в моїх правилах.

- Саме так! Могли б дати мені спокій і присвятити цей час вивченню правильних кандидаток!

- "Правильних кандидаток"? - Габріель різко повернувся і пронизав мене уважним поглядом.

Мовчав довго, придивляючись, потім кивнув своїм думкам і спокійно продовжив:

 - Ти думаєш, я вибираю претенденток для Відбору?

- Це очевидно. Тільки питання: навіщо вам я?

- Ти ще й неуважна, адже я це вже пояснював: я збираюся трохи підвищити твої шанси на виживання – тільки й усього. І наші заняття присвячені виключно цій меті. Я вже усвідомив, що для Відбору ти непридатна з цілого ряду причин, можеш не хвилюватися.

Я заспокоїлася, зітхнула, але потім знову різко підвела голову:

- Що означає "з цілого ряду причин"!?

Габріель усміхнувся:

- Не хочу тебе засмучувати, але ти даремно втратила невинність: на Відбір ти не потрапила б у будь-якому випадку. Розумієш, дракону  потрібна не просто гарненька незаймана, він шукає дружину, яка б відповідала його статусу. Його цікавить не просто розумна дівчина, а мудра, - Габріель м'яко зробив крок до мене, дивлячись у вічі. - Відповідальна, яка допомагала б чоловікові, а не створювала нові проблеми, - ще крок до мене. - Яка б тримала в порядку весь двір, а ти навіть зі своїм життям упоратися не можеш, - знову крок назустріч. Я стежу за ним, як загіпнотизований кролик за удавом. Його слова жалять, але погляд... Погляд обіцяє багато. - Силу якої б поважали, а ти навіть мишку злякати не в змозі, - чоловік підійшов до мене впритул. - Яка б полюбила його народ і його країну, як свої власні, ти ж ненавидиш драконів... - нарешті Габріель наблизився настільки, що уткнувся своїм чолом у мій. - Ти зовсім не підходиш за більшістю критеріїв, - прошепотів тихо, проникливо, і майже вп'явся в мої губи поцілунком. Майже...

Я ж... Я ж затремтіла, мов лист осики перед дощем, все в мені тяглося до чоловіка, фізично відчуваючи гостру, просто нестерпну потребу відчути торкання його губ до моїх... Я заплющила очі, втративши зв'язок із реальністю, і хитнулася до Габріеля, підтверджуючи його слова: була б я розумною, знайшла б у собі сили чинити опір...

Чоловік різко, з глухим стогоном відсторонився від мене: