Глава 9.1

Обстановка в кімнаті панувала напружена, хоч на вигляд усе було спокійно. Ребекка сиділа біля вікна і задумливо дивилася в далечінь, вона навіть не відразу помітила, що я повернулася.

- Ох, Анно! Коли ти увійшла? Як день? Чула про Франка, це...

- Що в тебе сталося? – перебила я подругу.

– Все нормально, просто втомилася.

Я скептично підняла брову.

- Слухай, повітря в кімнаті просто іскриться твоєю магією. Давай розповідай, інакше потім зірвешся на якомусь бідоласі, а мені лікувати його потім.

- Я провалилася на ПБП...

- Да не може того бути! - не повірила я.

ПБП – Посилена бойова підготовка – була вибірковим предметом бойовиків, на нього записувалися лише найсильніші. Бекка була єдиною дівчиною за останній десяток років, але завжди справлялася на "відмінно", обставивши в майстерності плетіння бойових заклинань багатьох хлопців. Вона просто не могла провалитися! Стоп, але ж в них, мабуть, теж новий викладач...

Ребекка ж обхопила руками коліна і схлипнула.

Ребекка схлипнула! Куди котиться цей світ!?

- Справа в лорді Леї?

- Та він монстр!

А ми з тим самим лордом Леєм знайомі?

- Так, видихни, зберись і розкажи, що сталося.

- Це найгірший викладач із усіх, кого я знаю!

- Холо-о-одна бойова-а-а лю-ю-ють... - заспівала я тихо.

Подруга прикрила очі, видихнула:

- Пара почалася з того, що лорд Лей вирішив перевірити рівень підготовки спудеїв.

– Так, знайома ситуація. І?

– Я просто заклякла. Поняття не маю, що він зі мною зробив, але я не змогла толком відбити жодного його заклинання, про атаку я взагалі мовчу! А найгірше те, що він щадив мене!

Ооо, це він і справді дарма. Тут зачеплена гордість воїна.

- Негідник, - я скрушно похитала головою.

- Мерзотник! Я ненавиджу його, Анно, - раптом знову жалібно схлипнула Бекка, відразу розгубивши весь свій бойовий запал.

Ось зовсім не впізнаю своєї подруги... І тут мене осяяло:

- Та він тобі подобається! - вражено вигукнула я, не подумавши про наслідки, - і миттю отримала подушкою у свою надто задоволену фізіономію.

Ухиляючись від повторної атаки розлюченого бойовика, я зачепилась поглядом за два червоні конверти. Похолола:

- А це що?

- В одному розклад моїх додаткових занять з лордом Леєм...

"Ну нічого собі! Як все серйозно!?" - подумала я.

- ... а інше адресоване тобі. Тепер давай ти розповідай.

- Стривай, ти свій уже відкривала? Коли перше заняття?

- Почалося десять хвилин тому. Я вирішила не ходити.

- Та ти зовсім збожеволіла!? - схопилася я і зібралася гарненько вправити мізки своїй сусідці... Але тут двері нашої кімнати різко відчинилися, являючи пред наші очі ще двох розлючених бойовиків.

- Леді? - Лорду Лею майже вдалося впоратися з емоціями, але все ж таки нотки люті вібрували в його голосі. - Радий, що ви обидві живі та здорові. Дозвольте поцікавитися причиною вашого прогулу.

- Дозволю, - підвелася Ребекка, відкинувши подушку. - Я вирішила не ходити на ваші додаткові заняття!

- Що ж, мушу не погодитися з вашим рішенням. Пройдемо на полігон.

- І не подумаю, - уперлася Бекка.

І все ж у лорда Лея неймовірна витримка! Він мовчки підійшов до моєї сусідки, взяв її за руку і... Зник! Телепортувався чи що?! Що ж, тоді його магічний ранг значно вищий, ніж я вважала.

Ми з Габріелем залишилися самі. Весь цей час чоловік стояв, схрестивши руки на грудях, і свердлив мене гнівним поглядом.

- Лорде Ректоре! – я першою порушила мовчанку. - Чим зобов'язана вашому візиту?

- Ти теж вирішила не відвідувати додаткові заняття? - голос гуркітливо-тихий, погляд пронизливий, чорний, а сам напружений весь, жах. Потім він помітив конверти. - Ти навіть не відкрила його?

Габріель ходою тигра підійшов до мене впритул - я ж позадкувала назад, поки не вперлася в стіну. Тоді чоловік виставив руки вперед по обидва боки моєї голови, відрізаючи будь-які шляхи втечі.

Я щось там казала, що не боятимуся Габріеля? Не тут то було! У мене душа боягузливо ухнула в п'яти, навіть не висовуючи свій цікавий носик. Лише малееенька, крихітна частина мене все-таки затремтіла від захоплення, від відчуття близькості  чоловіка, і навіть від того, що зараз перебуваю в повній його владі.

Я схвильовано облизала пересохлі губи, геть-чисто забувши пораду лорда Лея не дражнити сильного супротивника. Навіть якщо не спеціально.

- Анно, - хрипко, з натиском промовив Габріель. - Відповідай.

- Я не встигла, - дивлюся загіпнотизовано у його чорні очі. Потім мій погляд якось сам по собі опустився нижче, пробігся по губах, по щетині, що трохи відросла... Можу посперечатися, що вона гостріша за ніж...

І я кінчиками пальців легенько доторкнулася до підборіддя чоловіка, з чисто цілительською допитливістю досліджуючи новий об'єкт. Брешу, мною рухав виключно жіночий інтерес.

- Що ти робиш? - Габріель м'яко згріб мою руку в свою і відвів геть від свого обличчя.

- Перевіряю, чи можна поранитися вашою щетиною, - і я облизала кінчик пальця, ніби на тому справді виступила кров, принагідно відзначаючи, що погляд Габріеля від цього став ще чорнішим, якщо це взагалі можливо. Що ж, запам'ятаю це на майбутнє.

Ректор Королівської академії магії відійшов до вікна і тихо сказав:

– Ми хвилювалися. Подумали, що знов щось сталося.

Я сковтнула. Момент ставав надто інтимним. Захотілося підійти до чоловіка ззаду, ласкаво обійняти за плечі, доторкнутися губами до його шиї, ніжно шепочучи, що я рада, що він прийшов. Я відчувала, що чоловік не встоїть, що його теж тягне до мене. Тоді він повернувся б до мене і поцілував. Ми точно не втрималися б, піддалися б пристрасті...

Навіть від цієї швидкоплинної фантазії внизу живота стало гаряче. Від його ж реальних дотиків я точно вибухну...

Але проклятий Урх! Він – РЕКТОР. Я ж його адептка. Нам не можна бути разом! Я тоді сама себе поважати перестану. А якщо ще й допущу якісь почуття, то все - пропала Анна, навчання, і до Урха всі плани на майбутнє!