Глава 23. Рокнет.

О, часом мої думки чарівним чином втілюються в життя! Ледве я заїкнулася про інструкцію, один з екранів моргнув, посірів, а потім розвернувся друкованим текстом, який я змогла прочитати! Це була справжня інструкція!

Не намагаючись пояснювати собі, як це вийшло, я виконала послідовні дії, які пропонувалися в тексті, і вичікувально дивилася на бокс. Спочатку нічого не відбувалося. Потім простір всередині затягнуло білястою суспензією. Я вже подумувала над тим, що я все ж таки інопланетянина вгробила, як суспензія зникла, а прозора кришка роздвинулася в сторони. Але чоловік не ворушився. Блідий такий... Може, його по щоках побити, щоб до тями привести? А раптом він вже помер? Бити труп по щоках якось неетично...

Поки я роздумувала над варіантами реанімації інопланетянина, він став потроху рожевіти. О, здається, оживає!

Загалом, нам набридло стояти над боксом, як над каструлею з молоком, в очікуванні, коли воно втече. Чоловік відновлювався, але дуже повільно. Ми вмостилися в зручні крісла і тихо розмовляли, будуючи плани на майбутнє. Тепер у нас знову з'явилася надія.

 - Цікаво, - почала міркувати я. - Космічних кораблів, подібних до цього, на Землі немає. Чому тоді інструкція була на знайомій мені мові? Так, до речі, до цих пір якось до слова не доводилося... З демонами я теж вільно спілкуюся, як таке може бути?

 - Ну, щодо демонів я пояснити можу, - Мирт закинув ногу на ногу і витягнувся в кріслі. - Справа в тому, що основні мови спочатку зароджувалися на Демонії, а потім вже були перенесені на Землю.

 - Еге ж, як завжди, все починається у вас, - скептично похитала я головою.

 - Так, саме так. На Демонії спочатку було чотири основних мови, але після об'єднання, ми все більше схиляємося до вживання однієї, хоча і розуміємо всі. Та ми навіть з двадцяти років навчання на Землі проводимо по кілька років в різних країнах, щоб познайомитися з особливостями місцевої вимови і звичаями різних народів.

Розмову  нашу перервав звук з боку боксу. Чоловік повільно підвівся й сів, мов повсталий з мертвих небіжчик у труні. Він був ще загальмований і дивився в одну точку, кудись в район власних колін. Повністю він відійшов десь через годину.

 - Їжі? Води? - запитав Мирт, побачивши, що чоловік повернув голову в нашу сторону.

Той повільно похитав головою. Мабуть, система підтримувала життєзабезпечення справно і ніяких природних бажань врятований поки не відчував.

 - Допомогти? - Демон встав і протягнув таємничому незнайомцю руку.

Чоловік кивнув і за допомогою Мірта вибрався з боксу. Тут демонові довелось підхопити його, щоб той не впав назад, і посадити у вільне крісло. Чоловік почав похитувати головою і розтягувати руки та ноги, затягнуті в комбінезон. Так, залежався за двадцять років, а то, може, і більше. Цікаво було розпитати його, хто він і як сюди потрапив, що сталося з кораблем, як зумів «покликати» нас, як нам вибратися з Мертвих Земель. Але не буду форсувати події. Зараз, коли ми в безпеці, їжа і вода в достатку, можна нікуди не поспішати, а просто насолодитися життям.

Чоловік поворушив губами, намагаючись щось сказати, і прийняв пляшку води, простягнуту демоном. Зробивши кілька ковтків, він, нарешті зміг заговорити.

 - Я - Рокнет.

 - Мене звуть Ксюшею, а мого чоловіка - Миртом. А ви звідки? Ви ж не з Землі...

 - Скажімо так, я летів... з іншої системи.

 - Але звідки тоді ви знаєте нашу мову? - Нарешті, я змогла озвучити питання, що мучило мене.

 - Це не я знаю вашу мову, - мова давалася чоловікові поки що важко, говорив він хрипко і ніби по складах. - Це ви знаєте мою.

 - Але як таке може бути?

 - Наша мова - первинна у Всесвіті, тож не диво , що вона була поширена на Демонії та й в інших, створених пізніше, світах.

Я глянула глузливо на Мирта, а він думав, що все зароджується на Демонії! Той тільки плечима здвигнув. Чи то не повірив, то йому все одно.

 - Так ви летіли на Демонію? - запитав він чоловіка.

 - М-м-м... Так.

 - З якою метою?

 - Налагодити дружні контакти між нашими світами.

 - З якого ви світу, Рокнет? І хто ви в своєму світі?

 - Я... Творець Світів.

Я аж підскочила, почувши таку заяву:

 - І Землю... Землю теж ви створили?!

 - О, зовсім ні. Земля та Демонія - творіння іншого Деміурга. Я його не знав, він давно відійшов від справ, залишивши свої світи напризволяще. Але, можу вас порадувати, ваші світи увійшли в аналоги класики творіння, вони так закладені, що прекрасно продовжують розвиватися самостійно, їх навіть вивчають майбутні творці. Я - творець зовсім юного, нового світу. Демонією я просто захоплююся, ось і хотів побачити її на власні очі.

 - І що сталося з вашим кораблем?

 - Я... не знаю. Я, як ви бачили, був в анабіозі, а корабель йшов на автопілоті. Мабуть, якісь неполадки...

 - Чому ви скористалися космічним кораблем? Хіба ваші здібності Творця не дозволяють вам подорожувати, використовуючи телепортацію? - Не вгамовувався Мирт.