Глава 8. Аерон.

Аерон виявився, дійсно, чудовим. Величезний, трохи довгастий диск, модернове поєднання металу та скла. Причому, метал мені невідомий, начебто сріблястий, але відсвічував у променях сонця то рожевим, то зеленкуватим. У нижній частині по колу вишикувались круглі ілюмінатори, там знаходилися каюти. Верхня частина була трохи меншою за розміром, тому що по краю диску тяглась відкрита зона, обгороджена суцільними перилами Миртові до пояса, а мені аж до грудей, метра півтора шириною. Високосний пояснив, що у відкритій зоні можна перебувати тільки, коли аерон дрейфує або рухається «прогулянковим кроком». Тоді туди виносили столики зі стільцями і парасолькою, можна було поставити лежаки і загоряти, якщо дозволяла погода. Якщо ж аерон летів зі звичайною швидкістю, то перебувати можна було тільки в закритій частині, що представляла собою півсферу з металевим дахом та скляними стінами. До слова, скло це мало товщину не менше десяти сантиметрів і було «невбиване». Одна частина півсфери, невелика, виявилась відгородженою такими ж скляними розсувними дверима, там розташовувалась кабіна управління. Велика частина представляла собою зал для вечірок. Верхньою півсферою можна було керувати, повертаючи її навколо осі, що дозволяло в будь-який момент розгорнути кабіну управління хоч на 180 градусів і полетіти в зворотний бік. Каюти могли вмістити півсотні гостей, а зал для вечірок і цілу сотню.

 - Вау! - тільки й змогла я сказати, побачивши вперше це чудо демонської техніки. - НЛО!

Мирт розплився в усмішці:

 - Ага, тільки НЛО - це непізнаний літаючий об'єкт, а це - пізнаний. Мій!

До ангару нас привезли своєю машиною батьки Мирта.

Батько, прощаючись, тільки поплескав мене по плечу і потиснув синові руку:

 - Полетів би з тобою, але не можу, справи. Та й до самостійності час звикати. Пощастило тобі такий аерон отримати - бережи його. Не ганяй.

А маман обійняла по черзі мене і сина, затримала руки на його передпліччях:

 - Синочку, будь обережний!

 - Та що може трапитись з такою технікою, ма?!

- І все ж... Не здумай летіти через Мертві Землі! Вам поспішати нікуди, облетите. Та бережи Ксюшу! Хто знає, раптом вона вже носить твоє дитя? Рік-то високосний!

Поцілувавши сина в обидві щоки, Лінда, нарешті, відпустила нас і махала рукою, поки ми не зникли в надрах аерону і не злетіли.

 - Неймовірно! Я на НЛО лечу!

Я спостерігала за містом, яке меншало, поки не зникло з очей, а внизу побігли рівні прямокутники полів та садів. Мирт встановив автопілот і тепер, як дитина, ходив по залу, все обмацуючи, розглядаючи і захоплюючись.

 - Ось це прадід крутий у мене був! Така машіненція! Такі вечірки можна буде проводити!

 - А ти хоч керувати цією «машіненцією» вмієш? - раптом стривожила мене думка. - У тебе ж раніше такої не було!

 - Ой, Ксюх, заспокойся! - махнув рукою Мирт. - Думаєш, за сто років в універі нас не навчили? До того ж у прадіда вдосконалена модель з посиленим захистом. Вона взагалі нічого не боїться! Може летіти, може по воді плисти, а то і під водою, як батискаф. В неї хоч з гармати стріляй - навіть подряпини не буде! Гіроскоп не допустить зіткнення. Якщо птаха, наприклад, назустріч - її просто в сторону знесе. Якщо сам аерон на скелю або хмарочос направити - він ковзне повз. Таку техніку не вб’єш!

 - Так? Ну, добре. Повіримо на слово.

 - Навіть не сумнівайся! - в голосі демона звучала непідробна гордість.

 - Так, Мирт, давно хотіла запитати... Звідки така дивне прізвище: Високосні? - озвучила я питяння, що цікавило мене.

Мирт гордо трусонув чубком і набрав поважного вигляду:

 - У нашому роду всі народжуються тільки у високосні роки...

 - А... Через те маман твоя і натякала щодо вагітності...

 - Саме так. Справа в тому, що у нас високосний рік буває тільки раз на сто років. Отже, якщо я зараз побережусь, то ціле століття зможу бути спокійним щодо кіндер-сюрпризів.

Он воно що... Напевно, саме тому Мирт до мене і не пристає, хоч це і не по-демонськи, як мені здається. Хоча є й інші способи...

 - У вас, що, контрацепції не вигадали надійної, що берегтися треба?

 - Річ у тім, що у високосному році навіть найнадійніша може не спрацювати. Природа така. І це стосується тільки нашого роду.

Це добре. Значить, залицянь з боку Мирта чекати нічого, можна не побоюватися. Такі, як він, дітей як вогню бояться. Йому краще перетерпіти, ніж залетіти. Втім, я його і до цього не боялася. Якийсь він... м'який. Ось ні з одним з його братів або будь-яким іншим демоном я б не ризикнула залишитися наодинці. А Мирт... він більше на людину схожий, а не на демона, і риси у нього людські, не такі різкі, як у інших. Гарний він, як хлопець з обкладинки журналу, і при цьому шарм його природний. Йому не потрібні ні візажисти, ні стилісти. Та він кожним своїм рухом нагадує хижого звіра. І я б, напевно, повелася, закохалась і далі за списком, якщо б не зупиняла мене його «дитячість» в міркуваннях, несерйозність і розбещеність. Немає в ньому стрижня. В любов він не вірить, в серйозні стосунки теж. Йому б тільки гуляти та життям насолоджуватись. Так і помре через три тисячі років «вічним немовлям». Хіба що доля  придумає для нього щось таке, що змусить подорослішати.