Глава 5. Весілля.

Демон передав мене в руки покоївок, які мене наряджали, розчісували і накладали макіяж, не слухаючи моїх протестів. Макіяж був занадто яскравим, робив мої риси занадто різкими, незвичними, але, напевно, так я більше була схожа на расу демонів. Коли все було закінчено, з'явився Мирт, покрутив мене, розглядаючи, задоволено покивав:

 - Цілком гідно.

Я і сама бачила у дзеркалі, що виглядаю цілком. Навіть краще, ніж у весільному салоні, тому що кросівки змінили на білі півчобітки на підборах, та і макіяж завершував картину.

 - Ти теж непогано виглядаєш, - я без сорому роздивлялась весільний наряд Мирта.

І не брехала, на демонові був білий камзол, розшитий прозорими каменями, білі чоботи зі шнурівкою, біла шапочка з білими закрученими рогами, і це було дуже навіть презентабельно.

 - Біле ми надягаємо єдиний раз в житті, на весілля, - пояснив демон. - Традиційні кольори нашого роду - чорний і срібний.

Я думала, що ми разом зайдемо до бенкетної зали, але Мирт провів мене в невелику кімнатку з важкими завісами на єдиному вікні:

 - Тут будеш чекати маман.

 - Що?! Та нізащо?! - Я, взагалі-но, сподівалася все торжество ховатися за широкою спиною новоявленого «чоловіка» і аж ніяк не зустрічатися наодинці з його матір'ю.

 - Так має бути, - як дитині почав пояснювати мені демон. - Я буду чекати тебе в бальному залі, а маман повинна виводити наречену. Та не бійся ти, вона тебе не з'їсть!

 - А якщо вона буде мене розпитувати?!

 - Сподіваюся, не буде. Гості вже чекають. Головне, не ляпни нічого зайвого, підтримуй нашу легенду.

Не встигла я придумати нові аргументи, як Мирт зачинив двері і ретирувався. Ну, ось... Може, все-таки краще втекти? З цією думкою я підійшла до вікна, але не встигла навіть відсмикнути портьєри, як до кімнатки увійшла елегантна молода жінка з гострими тонкими рогами, в короткому обтягуючому платті яскраво-червоного кольору. Такими ж яскравими були черевички на шпильках, і тільки короткий піджачок без ґудзиків, чорного кольору, але зі срібною окантовкою, вказував на приналежність до роду Високосних. Але вона не може бути матір'ю Мирта, вона занадто молода!

Виявилося, може.

 - Так ось ти яка, землянка... Вчора все було так несподівано, я не змогла тебе і розглянути толком. - Зате зараз жінка розглядала мене без жодних проблем. - Мила... Зросту, звичайно, не вистачає. Та нічого. Головне, смак в наявності. Плаття чудове, я б сама не вибрала кращого. Що ж, ласкаво просимо в сім'ю. Віддаю тобі свого молодшенького, будь йому гарною дружиною, Ксеніє.

Я тільки змогла кивнути, в роті пересохло, та й не знала я, що сказати у відповідь. Не помітила, звідки в руках жінки з'явилася витончена діадема з двома невеликими ріжками з напівпрозорого каменю, спритним рухом вона закріпила її мені на голові.

 - Ось так буде краще.

Тепер і я, мов демониця, стала. Ох, хоч би швидше відбути цей захід! Хочу додому! Додому, додому, додому!!!  Мені тільки турботливої свекрухи тут не вистачало!

Мати Мирта взяла мене за руку і повела геть з кімнатки, ми вийшли до початку широких сходів, застелених червоною килимовою доріжкою. Сходи вели вниз, у величезний зал, де зібралося не менше п'яти сотень демонів та демониць. І це «скромненьке весілля для своїх»?!

Музика замовкла, і ми з маман повільно почали спускатися по сходах. Боже, тільки б не наступити на плаття і не впасти!.. Дуже незручно з таким довгим подолом, не звикла я... На щастя, обійшлося. В основному, завдяки матері Мирта, що міцно тримала мене за руку. Сам він чекав нас внизу і прийняв мене в свої обійми. Я видихнула з полегшенням. Тут же грянула музика і пролунали оплески. Тільки зараз я змогла роздивитися, куди потрапила.

Що, я собі подобалась, вважаючи, що з таким макіяжем і ріжками на діадемі стала схожа на демонів? Так я тут просто Попелюшка, дрібна і бліда. А вони всі, навіть дами, височезні, стрункі, риси гострі, різкі. І розглядають мене в усі очі, як дивовижну тваринку. Здається, якби не було поруч Мирта, кинулися б і розірвали на дрібні шматочки. Чи це так здається? Я мимоволі пригорнулася до «мого» демона. він поправив мені фату і підставив лікоть. Я вчепилася за нього, як за рятувальний круг. Все, більше не відірвуся до самого закінчення торжества.

Мирт повів мене по залі. Я вже говорила, що вона величезна? Незважаючи на значну кількість гостей, стояло всього кілька соф під вікнами, але на них ніхто не сидів. Пізніше мій «чоловік» пояснив, що ці місця призначалися для літніх демонів, але хто ж захоче визнати себе старим?

Гості стояли по двоє або групками, якщо вони і розмовляли, то зараз всі замовкли і нахабно розглядали молодят, тобто, нас. І в натовпі не загубишся, ми в білих нарядах єдині, виділяємося, як вишеньки на вершковому кремі, тільки навпаки.

Уздовж однієї зі стін тягнувся ряд столів з різноманітними напоями та закусками. При вигляді їжі у мене навіть забуркотів живіт, але, згідно з традицією, ми повинні були спочатку вшанувати всю рідню, щоб новоспечений чоловік представив свою обраницю, та й поздоровлення отримати. Спочатку ми підійшли до верховного правителя, діда Мирта, якого звали Василіск Високосний. Він намагався бути привітним, і тільки. Наступним був батько Мирта - Рустам Високосний, схожий на хижого кондора, але з густою пишною гривою, що спускалася до плечей. Потім ми познайомилися зі старшими братами Мирта і їхніми дружинами. Братів звали Клим, Курт і Дарт, а імена дружин в моїй голові не затримались. Тим більше, далі все злилося в одну суцільну какофонію, з якої я вже не могла вичленовувати окремі об'єкти. Немов заведена іграшка я посміхалася, кивала і дякувала за привітання. З подивом я спостерігала, як, даруючи весільний подарунок, гості просто стикалися з Миртом схожими на годинник браслетами, натягнутими на ліву руку. Пізніше я дізналася, що таким чином вони передавали енергію, яка служила тут грошима.