Глава 2. Одруження.

Прийшла я до тями лише тоді, коли рогатий, продовжуючи однією рукою притискати до себе, другою почав бити мене по щоках.

 - Гей, ти, відкрий очі!  Ти мені жива потрібна!  Та що ж ви, людці, такі хлипкі?!

 - О-ох... - Здається, голос прорізався!  - Ти що робиш, бовдуре?!  Боляче ж!

І я на автоматі врізала рогатому по обличчю чи що там у нього...

 - Ти-и?!  Нещасна чоловічка!  Жити набридло?!  - демон знову вхопив мене за зап'ястя і трусонув, приводячи до тями.

Тут я якось враз усвідомила, що дати ляпаса нечистій силі було трохи необдумано з мого боку, і затрясла головою.

 - Ні-і...  Не... на... брид... ло...

 - Правильно!  - задовольнився моєю відповіддю рогатий.  - Значить, жити хочеш?

Я кивнула, ковтнувши слину.  Якось все неправильно.  Ні, щоб захопитися, яка я гарна, в шикарній сукні, немов королевна казкова, так цей... не знаю, хто...  мене ображає і залякує.

Демон сильно притиснув моє тільце до величезних  двостулкових дверей, розрахованих, напевно, на велетнів, так, що важке коване кільце, яке виконує роль ручки, боляче впилося мені в спину, і продовжив з риком:

 - Напевно і додому хочеш?

 - Х...  хочу... – звісно, хочу, ти ж зовсім не по-лицарськи зі мною поводишся, не так, як у романах...

 - Якщо домовимося, я тебе поверну туди, звідки взяв.

Я закліпала, і чого ж це непорозуміння від мене хоче?

 - Чого ти хочеш?  - зібравши докупи стукаючі зуби, видавила я у відповідь.

 - Нічого страшного.  Як бачиш, я не збираюся забирати твою душу, змушувати мені служити, приносити тебе в жертву чи довго, зі смаком, гвалтувати.  Просто мені зараз конче потрібно представити сім'ї наречену, щоб затесатися в список спадкоємців.  Зараз ми увійдемо, туди, - кивнув він на двері, - і я представлю тебе своєю обраницею.  Ти будеш вести себе тихо, мовчати, посміхатися, кивати.  І все!  Потім я тебе поверну на батьківщину.  Зрозуміла?

Я кивнула.

 - Згодна?

Я зітхнула.

 - Не зрозумів, ти згодна чи ні?

 - А у мене є вибір?

 - Звісно.  Вибір є завжди.  Якщо ти не хочеш мені допомогти, я просто кину тебе тут і знайду іншу наречену.  Сама ти в свій світ повернутися не зможеш, значить, станеш жертвою першого ж демона, який тебе спіймає.  А вже як він розпорядиться твоєю долею - хто ж його знає.  Не всі такі добрі, як я.

 - Так це що, правда, мир демонів?!  - до мене якось до сих пір не доходило, що я серйозно вляпалась в неприємності.

Я озирнулася.  Важкі сірі хмари, навіть натяку немає на світило, величезний сірий замок, біля якого ми торгуємось за моє життя... А більше нічого мені не було видно за широкими плечима демона в чорному одязі і сріблястому плащі.

Я проковтнула сльози, що підкотили.  Якось все... занадто реально.  Потрібно погоджуватися,  цей представник демонського племені хоча б нічого поганого від мене не вимагає, додому повернути обіцяє, сподіваюся, не збреше.

 - Не збрешу, - немов прочитав мої думки демон.  - Зуб даю, як тільки отримаю спадок, відправлю тебе додому.

З цими словами він вийняв злегка загострене ікло і простягнув мені.

Що-о?!!!

Демон посміхнувся, я навіть встигла побачити, як на порожньому місці виростає новий зуб.  Вау!  Яка регенерація!  Ось тепер я повірила, що, дійсно, спілкуюся з істотою з іншого світу, а не переодягненим жартівником.

 - Бери.  Це свідчення, що я тебе не обману, - рогатий вклав ікло в мою долоню і стиснув її.

Я покрутилася і, так як у весільній сукні кишень не передбачалося, сунула трофей у бюстгальтер.

 - Я згодна.

Демон широко посміхнувся, поправив мою зачіску і смикнув кільце.  Двері безшумно відчинилися, пропускаючи нас до величезної похмурої зали, заповненої рогатим народом в пишних шатах.

А далі все закрутилося, немов у кошмарному сні.

Демон тягне мене за руку, і натовп розступається, пропускаючи нас.  Матінко, які вони!.. Всі вищі за мене на дві голови, а то і більше.  Обличчя ультрамаринові, бордові, зелені, є і звичайні.  Але очі!  Немов метають блискавки, прокреслюючи за нами паруючий слід.

Демон підбігає до трону, на якому сидить величний старий в чорній зі сріблом мантії і з величезними крученими рогами на лисіючій черепушці.

 - Повелителю!  Я виконав умови заповіту!  Ось моя наречена!  Оголошуй нас чоловіком і дружиною!

 - Що-о?!  - я намагаюся висмикнути руку, але демон падає на коліна перед старцем і тягне мене, саджаючи поруч.  - Що ти робиш?!  Ми так не домовлялися!

 - Я повинен бути одружений, щоб отримати свою частину спадщини, інакше ці ворони її собі загребуть!  А те, що нас оголосять чоловіком і дружиною в світі демонів, для тебе взагалі ніякого значення не має!  Повернешся в свій світ - і виходь заміж за кого захочеш!  А щоб повернутися, зараз тобі всього лише слід сказати «Так!»  І все!  - Це все демон шепотів мені на вухо, обхопивши обома руками і роблячи вигляд, що пристрасно цілує.