Розділ 5 (4)

***

Підготовка до весілля набирала обертів. Хоч Зоя і взяла на себе всю організацію, до мене за порадою ходили флористи, кондитери та кравці. Мені було приємно, що, незважаючи на моє хитке становище, на мою думку хоч трохи звертають увагу.

До кінця дня навалилася втома, і хотілось якнайшвидше закінчити з вечерею. Вирішила одягнути фіалкове плаття. Воно було розшите дрібними квіточками, а застібка з кількох десятків ґудзиків була на спині. Від чого я гостро потребувала допомоги Тіффані. Я притримувала його до грудей, у безсилих спробах впоратися самостійно, як раптово двері відчинилися, і увійшла камеристка.

— Ти вчасно, допоможи мені застібнути ґудзики, — промовила, не повертаючись до неї.

Забрала довге волосся набік, даючи їй доступ до сукні. Служниця підійшла ближче й почала виконувати свою роботу.

— Я майстер розстібати, а не застібати. Але цього разу зроблю виняток, — бархатистий бас пролунав над моїм вухом.

Якби я могла, то підскочила до стелі й вилетіла як куля із сукні. Але моїх можливостей вистачило лише відсахнутися, і то на мить. Міцні руки відразу повернули мене в первинне становище.

— Куди ж ти? Ти ж сама просила про допомогу, — вимовив із глузуванням Натан.

— Я просила Тіффані, а не тебе, — зло процідила. На подив, Натан вправно виконував свої обов’язки. — Що ти тут робиш?

— Прийшов поговорити. Я ж можу з тобою говорити? Це не заборонено законом.

— Можеш, але не в моїй кімнаті і коли я наполовину роздягнена.

— Я б сказав, ти наполовину одягнена. Будеш люба, і я, можливо, одягну тебе до кінця.

— Говори швидше, що тобі треба? Зараз прийде служниця і здивується нашій розмові.

— Не прийде. У неї виникли термінові справи.

— Що з нею? — жахнулася.

— Не бійся, жити буде. Про що ти сьогодні говорила з Аремеєм?

— Із чого це раптом я маю тобі доповідати? — хмикнула.

— Тому що я тебе прошу. Бачиш? Прошу.

— Поверни мої чари — розповім.

— Гарна спроба, але ні. Так ти розкажеш, чи мені вживати заходів?

— Ні, — склала руки на грудях.

І цього разу я відчула незвичну свободу. Натан замість того, щоб застібати ґудзики, почав їх розстібати.

— Що ти робиш? — спитала фальцетом.

— Вживаю заходів.

І раптом між лопатками обпалило поцілунком. Ласка була настільки несподівана й гостра, що я прогнулась, до болю прикусила губи, щоб не застогнати. При цьому Натан міцно тримав мене за талію, не даючи вирватися.

— Як цікаво, — грайливо промовив арх, спостерігаючи за моєю реакцією. — Не думав, що ти така чутлива.

— Не треба більше! Я все розповім! Тільки ти теж відповіси на моє запитання.

— Домовилися.

— Аремей розповідав мені про своє дитинство, питав про моє життя. Пропонував обручку…

— Де вона? — різко промовив.

— У нього. Я не брала.

— Чому?

Я зволікала. Не хотіла зізнаватись, що знаю про історію з Долорес.

— Вона мала дивну енергетику й лякала. Я не знаю, як це пояснити… Я попросила мені принести іншу.

Тепер настала його черга мовчати.

— Каблучку не бери ні в якому разі. Ні цю, ні іншу.

— Чому? — здивувалася.

— Просто не бери й все. І будь-які інші подарунки, що би він не пропонував.

— Я так розумію, ти не скажеш, для чого це.

— Розумна колючка.

Натан почав потроху застібати ґудзики, і я змогла розслабитися. Наскільки можна розслабитися поруч із величезним чоловіком, який застібає твою сукню.

— Чому ти не говориш з Астріт про весілля?

— Тому що я не візьму її за дружину, — холодно промовив.

— Але ж я…

— …бачила її в моїй спальні? — із глузуванням у голосі продовжив. — Любителька підглядати.

Мої щоки налилися фарбою.

— Я не те хотіла сказати… Я мала на увазі… що ви ж разом.

— Астріт запросила Зоя. Вона давала їй обіцянки, а я лише намагаюся бути люб’язним із гостями матері.

Нарешті всі ґудзики були застебнуті, я обернулася до нього обличчям і відійшла на безпечну відстань.

— Я задовольнила твій інтерес. Надалі не заходь до моєї спальні.

Він дивився на мене зверхньо. Гарний, нестерпний та ненависний. У його погляді читався виклик.

— Добре. Будемо зустрічатись у моїй.

І не встигла я обуритися, темний обернувся туманом і зник із кімнати. У цей момент двері відчинилися й на порозі з’явилася схвильована Тіффані.

— Вибачте, пані. Так різко зморило сном. Ніколи такого не було. А ви вже зібралися. Як вам удалося застебнути всі ґудзики?