Розділ 4 (3)

***

Під час ритуалу я маю бути без сторонніх. Я сумнівалася в цій умові, але не ризикнула наполягати, щоб демон пішов зі мною. Його допомога із закляттям вже була великим везінням.

Під покровом ночі пробралася із замку й вирушила до річки. Довелося йти досить довго, перш ніж я почула шум води. Крізь туман не видно було власного носа, але пісні жаб і шум води ні з чим не переплутати. Біля самого берега поросли високі очерети, а над головою схилила свої листя стара крива верба.

Я скинула плащ на землю, залишаючись у тонкій нічній сорочці.

Мені потрібна була лише вода. Вона, як природне джерело, могла змити будь-які чари, приворот або прокляття темного, який зробив так, щоб я більше не лізла в його думки.

  Скинула туфлі й торкнулася водної гладі. Тіло відразу скувало холодом. Річка була крижаною. Зібравши всю волю в кулак, я зробила крок вперед, кусаючи губи, щоб не скрикнути. За лічені секунди бавовняна сорочка намокла, прилипла до тіла й стала практично прозорою, підкреслюючи вигини тіла.

І це що! Рижик наполягав, щоб я взагалі увійшла в воду голою.

Я зупинилася, коли рівень досяг моїх ребер. Провела по своєму відображенню, окреслюючи магічний знак. З вуст зірвалося закляття, знайдене демоном. Волога почала вирувати, а сліди на зап’ястях засяяли яскравим світлом.

З вуст злітали магічні слова, огортаючи все довкола невидимими чарами. Браслети мерехтіли, але не хотіли покидати мою шкіру. Я закінчувала ритуал, повністю поринаючи під воду й змиваючи із себе сліди закляття.

Виринула, прибирала з обличчя темне довге волосся й повільно пішла до берега.

— Мене завжди дивували люди, які вважають себе розумнішими за всіх.

Натан стояв за пару метрів від берега, спершись на площину косої верби. Він склав руки на грудях. Тільки зараз я зрозуміла, що тонка біла сорочка повністю мокра й просвічується як павутиння.

Він теж помітив це й безцеремонно роздивлявся моє тіло. Мабуть, треба було проявити скромність і попросити в нього плащ, що лежав на березі. Але це не та людина, яка б допомогла мені в лиху хвилину.

Навпаки! Розпещений хлопчик насолоджувався моментом. Чергова лялька опинилася в його владі.

Але не на ту натрапив.

Ігноруючи його присутність, я спокійно пройшла до берега. Нахилилася набік, щоб віджати волосся. Нехай дивиться на те, що йому ніколи не дістанеться. У сказі томиться в лаві свого бажання!

І, не промовивши жодного слова, потяглася до плаща, який чекав мене на березі. У цей момент він відлетів убік за велінням чийсь злої волі.

— Попроси, і я допоможу.

Його слова, мов ляпас.

Я з викликом подивилася йому у вічі:

— Обійдуся без сторонньої допомоги, — і, не звертаючи уваги на предмет одягу й прохолодну погоду, пішла у бік замку.

На його обличчі заграли жовна. Арх миттю розвоплотився і, закрутившись пітьмою, виник темною хмарою поряд зі мною. Навіть без дару було зрозуміло, що він обурений.

Мене огорнув морок, збиваючи з ніг і припечатуючи до чогось твердого. Руки скувало, мов у кайдани, не даючи вирватися. Коли чари розсіялися, я опинилася біля тієї верби, де стояв Натан. Її гілки стали моїми наручниками, міцно скували мої зап’ястя.

Темний стояв за крок від мене й насолоджувався моєю слабкістю.

— Відпусти мене, негіднику, — зло процідила.

У його очах прослизнув нездоровий блиск.

— Стеж за словами, колючко.

— У пекло. Якщо ти мене не відпустиш, то пошкодуєш про це. Ти…

Натан обхопив мою щелепу, впиваючись в мої губи поцілунком. Він таранив язиком мої зуби, приникаючи в рот. У ньому не було ніжності, лише гола пристрасть і невгамовне бажання, від якого ставало страшно й водночас привабливо солодко. Це було покарання із присмаком насолоди.

Він так само рвучко обірвав ласку, але не відпустив моєї щелепи, пильно дивлячись у вічі промовив:

— Кожне погане слово компенсуватимуться поцілунком. Але будь обережна, я не завжди можу вчасно зупинитися.

Натан швидко урвав із губ ще один поцілунок і, нарешті, відпустив моє обличчя. Я скривилася, наче мене змусили торкнутися жаби. Але замість образи моя реакція викликала в нього напад сміху.

— Звідки ти дізналася про це закляття? — він звернув увагу на мої зап’ястя.

Слід від браслетів потемнішав, але не зник остаточно.

— Це тебе не стосується.

— Закляття правильне, але в тебе не вистачило сили блокувати його… І не страшно ж тобі було вночі йти на річку, коли на околиці блукає зграя вовків? З’їдять мою бідну колючку, і що я тоді робитиму?

— Знайдеш собі новий об’єкт для знущань.

— Знущань? — він знову вибухнув сміхом, але вже не таким, як раніше. У ньому звучала якась туга. — Це ти мене мучиш, колючко. І навіть не усвідомлюєш свою жорстокість.

— Брехня.

Він опустив погляд на виріз моєї нічної сорочки. Тканина щільно облягала груди та талію. Одна з бретельок сповзла, демонструючи оголене плече. Він дбайливо поправив її.