Розділ 4 (2)

Обличчя Аремея було ідеально поголене, а довге волосся зібране на потилиці в низький пучок. Вони з Натаном були копією один одного. Але молодший близнюк вирізнявся борозною пухких шрамів на обличчі.

Впевненою ходою він пройшов у кімнату й зайняв місце біля мене. У кімнаті зависла гробова тиша.

Першим впорався із шоком лакей і подав гостю тарілку з першою стравою.

— Сьогодні чудова погода, чи не так? — вимовив, розкладаючи серветку собі на коліна.

— Чудова, — сказала зацікавлено Астріт.

Дівчина, на відміну від інших, не бачила колишнього Аремея.

— Аремею, сонце. Це Астріт Меннінг — наречена Натана. Поруч її компаньйонка Матильда, — невпевненим голосом представила Зої присутніх.

— Радий знайомству. У мого брата гарний смак.

Блондинка вкрилася рум’янцем.

— Де ви пропадали весь цей час? — запитала темна діва.

— Я подорожував, але тепер у мене з’явився привід повернутися.

— Який, якщо не секрет? — кокетливо запитала.

— Не секрет — моя прекрасна наречена, Емілія. — Аремей повернувся до мене, взяв мою руку й, дивлячись у вічі, поцілував тильний бік долоні. Потім накрив другою рукою і з симпатією подивився мені в очі. — Я тут лише заради неї.

Все навколо було схоже на абсурд.

Кілька днів тому я бачила дикуватою самітника, а тепер переді мною сиділа зовсім інша людина. І, здається, не лише я розумію парадоксальність цієї ситуації.

Це не може бути справжній Аремей. Десятиліття самотності не можуть безвісти зникнути за пару днів. Так не буває!

— Я ж казала — зміни, — баронеса кинула фразу Натану, який і так ледве стримував своє роздратування.

Далі все відбувалося немов у маренні. Аремей розмовляв з Астріт, делікатно жартував із баронесою і з обережністю підтримував бесіду із Зоєю.

Брати Нікольсони мовчки стежили за ситуацією, як і Натан. Краєм ока я помітила, як тремтіли руки Лаури. Упіймавши на собі мій погляд, вона прибрала їх на коліна.

Вечеря добігала кінця. Я вирішила першою покинути це місце.

— Зої, їжа неймовірно смачна. Ваші кухарі чудові. Але мені вже час. Дякую за компанію.

— Я проведу тебе, Еміліє, — одразу озвався мій наречений.

— Ні. Ти нікуди з нею не підеш, — крижаним тоном заборонив йому Натан.

Аремей відвернувся й подивився на брата.

— Із чого це раптом? — промовив із глузуванням.

Його слова, мов луною в голові, повторили голос Натана. Навіть їхній тембр був однаковий. Якби не шрам, то їх легко можна було переплутати.

— Бо тобі треба спочатку поговорити зі мною.

Куточки губ Аремей здригнулися.

— Із задоволенням, братику.

І, користуючись затримкою, я ще раз подякувала за вечерю й вийшла з кімнати. Навіть коли двері зачинилися за моєю спиною, я не відчула полегшення. Мене не залишало почуття, що за мною хтось спостерігає.

— Ти ніби побачила живого привида? — запитав Рижик, коли я зачинила двері своєї кімнати. Демон сидів на ліжку й стежив за кожним моїм рухом. — Що трапилось?

— Аремей повернувся.

— Він кудись уходив?

— Ні, він завжди був тут. Просто він був не таким, а тепер це ніби інша людина.

— Це ж чудово! Значить, можна не скасовувати весілля, і ти мене відпустиш!

— Не буде цього.

Кіт одразу ж засмутився.

— Ти б не поспішала з висновками, люба. Може, тобі сподобається оновлена версія твого майбутнього чоловіка?

— Ні, я не бажаю мати нічого спільного з прізвищем Шерман.

— Значить, у мене є для тебе хороша новина, — демон витяг з-під подушки листок з якимись письменами й простяг його мені.

Я здивовано розглядала дивні написи.

— Що це?

— Заклинання, яке допоможе тобі зняти прокляття темного. Але треба провести обряд якнайшвидше. З кожною хвилиною твій дар слабшає і зможе остаточно замовкнути.

Я пробіглась по першим строчкам, які описували ритуал.

— Ти серйозно? Це обурливо. А якщо мене хтось побачить за цим?

— Або так, або через постіль Натана. Вибирати тобі.