Розділ 4. Наречений

Розділ 4. Наречений

Натан

Зої увійшла до кабінету без стуку. Я відкинувся на спинку крісла, відкладаючи убік аркуш паперу.

— Прийшла перевірити, як я впораюся з твоєю роботою?

Вона тепло посміхнулася.

— Я прийшла дізнатися, як ти справляєшся зі своєю роботою, — мати підійшла ближче й сіла в крісло навпроти мене. — Як ти?

— Без твоїх паперів було б легше. Ти впевнена, що не хочеш повернутись до ведення сімейного бізнесу?

— Я досить довго цим займалася, і тепер настає мій час відпочити. Це твоя спадщина й твій борг. До речі про нього, як тобі Астріт? Вона чудова дівчина й стане гарною дружиною.

— Мамо, ти не виправна. Астріт дивовижна, але не думаю, що в нас щось вийде. Ти ж знаєш, що шлюб — це останнє, що мене цікавить.

— Пам’ятаю, ти мені мільйон разів розповідав про це. Але, може, цього разу щось змінилося?

— Нічого не змінилося, — холодно промовив.

Але було пізно. Вона вже здогадалася про все.

— Ти знаєш, що мене не просто обдурити. Можливо, Астріт тобі справді не цікава й ти тримаєш її для прикриття когось іншого?

— Не розумію, про що ти? — не здавався.

Зої теж була впертою.

— Як тобі Емілія? — зайшла з іншого боку.

— Звичайна дівчина. Саме така потрібна Аремею.

— Вона мені теж імпонує. Знаєш, якщо в них з Аремеєм нічого не вийде, я думаю відпустити її.

Мені ніби встромили ніж під ребра. Це не вислизнуло від уважних очей Зої.

— Відпустити? Вона має великий борг і обов’язок перед нашою родиною. Ми не можемо викидати гроші на вітер.

— Можемо. Шерман — шляхетний рід, і ми не тримаємо в заручниках юних дів.

— Згадуючи історію нашого роду, дуже дивно застосовувати до нього слово шляхетність. Я би сказав, недоречно й абсурдно.

Вона проігнорувала мою іронію.

— Отже, ти маєш можливість стати основоположником нової традиції. Адже тепер ти займаєшся справами сім’ї, Натане. І тобі вирішувати долю дівчини... То ти відпустиш Емілію?

Пауза в розмові затяглася.

— Ні. Не відпущу.

Іронічна посмішка торкнулася її губ.

— Тоді це тобі, — вона простягла мені стопку пожовклих конвертів, акуратно перев’язаних стрічкою.

— Що це?

Взяв до рук папери, відзначаючи на них незнайому адресу.

— Листи матері Емілії. Ми багато років переписувалися. Можливо, вони допоможуть тобі зрозуміти, яку світлу людину ти хочеш приректи на вічні муки.

***

Я втратила відчуття часу. Поточні дні були настільки вимотуючими, що я не могла прийти до тями. І прокинулася, лише коли в кімнаті вже горіли свічки.

— Котра година? — запитала сама в себе, але несподівано отримати відповідь.

— Близько сьомої. Ти проспала весь день, — пробубніла руда морда із сусідньої подушки.

Кіт розвалився на спині, демонструючи своє пухнасте пузо.

— Чому мене не розбудили?

— Служниця приходила, але не змогла. Ти на неї не реагувала. Я навіть почав хвилюватися. Може, позначається накладене прокляття або твоє невдале вбивство. Не знаю, але тобі щось із цим треба робити.

— Без дару я не зможу зрозуміти, хто хоче моєї смерті. А повернути його на умовах Натана я не погоджуюся.

Кіт насупився.

— Я подумаю, як повернути тобі твої чари…

У двері тихо постукали, і без жодного попередження на порозі з’явилася Тіффані. Вона шмигнула в кімнату так швидко, що демон бажань не зміг сховатися й відразу потрапив у поле зору чіпких очей дівчини.

— Пані, вибачте, що без стуку. Я почула голоси й подумала, що тут сторонній. Ой, а хто це в нас такий пухнастий? А хто це в нас такий гарненький? — вона підійшла до ліжка, притиснула до себе кота й почала шалено тискати. — Яка краса.

Вигляд у демона був нещасний. Він намагався відбитися, але покоївка була сильніша й не помічала його опору.

— Це мій кіт, я його привезла з дому. Мені не хотілося б, щоб про нього хтось дізнався.

— Звичайно-звичайно. Я все розумію. Про такого красеня ніхто не дізнається… Ви подивіться на ці величезні очі. Яка краса! Як його звати?

Я зам’ялася й випалила перше, що спало на думку:

— Рижик.

— Чудове ім’я для такого красеня. Мамочка Тіффані принесе тобі молочка, — подушечкою пальця торкнулася його мокрого носа, що викликало обурення в демона. Він погрозливо виставив пазурі, на кінчиках яких заіскрилася магія. Ще трохи й він розкриє себе!

— Тіффані, а ти навіщо прийшла? — відвернула дівчину від «тваринних ніжностей».