Розділ 2 (5)

***

Вечеря в сім’ї Шерман була традицією. Одночасно всі збиралися за столом. Як і вчора, місце поряд зі мною було порожнє. Я міркувала, що могло стати причиною того, що Аремей пішов від сім’ї і перетворився на монстра?

Може, його відчуження стало наслідком, а не причиною. Раптом сварка з Натаном дала поштовх для його розлюднення? І я не здивуюсь! Адже жити поруч із таким нестерпним і лицемірним братом ще те випробування.

Мерзотник сидів на проти й не відривав погляду від Астріт. Він ловив кожне слово, але його почуття видавали фальш. І сум його був із нальотом легкого роздратування. Однак його наречена цього не помічала. Для всіх вони нагадували закохану пару, і лише я бачила вдавання негідника.

Баронеса в новому гротескному вбранні говорила про секрети, які їй розповів привид її чоловіка. Зоя Шерман із щирим інтересом підтримувала з нею розмову.

Брати Нікольсони сьогодні були лише в чоловічій компанії. Лаура погано почувалася й не змогла бути присутньою на трапезі. Без неї було трохи легше, бо її страх був ще тим випробуванням.

Вечір був дуже звичайним, поки Ральф не сказав:

— Натане, як щодо завтрішнього полювання? Кажуть, на околицях розвелося багато вовків. Жителі скаржаться, що зникають вівці та велика рогата худоба.

— Під покровом туману вовки завжди любили займатися темними справами.

Натана кинув на мене погляд, перший за цей вечір.

— Хіба можна щось побачити в тумані? Як ви відрізните вовка від коня, якщо не бачите далі кінчика свого носа? — не втрималася я від запитання.

— У мене є деякі хитрощі. Вам варто на це подивитися, — з усмішкою сказав Натан.

— На ваші хитрощі я вже надивилася. Сумніваюсь, що ви зможете ще чимось здивувати, пане Шермане.

У кімнаті повисла гнітюча тиша.

Він пронизував мене поглядом, а я байдуже колупалася в тарілці, намагаючись не помічати його наростаючого гніву. Натан зрозумів двозначність моєї відповіді.

І так! Я знову йому відмовила!

— Любий, запропонуй Астріт скласти тобі компанію, — вклинилася в розмову майбутня свекруха. — Думаю, їй буде цікаво.

— Звичайно. Це навіть не обговорюється. Моя наречена повинна бути поряд зі мною на полюванні, — повернувся до білявки.

— З превеликим задоволенням!

І пару знову накрила хвиля фальшивих люб’язностей та награних поглядів. Втім, Астріт відчувала до Натана щиру симпатію, від чого мені її було ще більш шкода. Любити таке чудовисько — справжнє покарання.

Виносити цю оману було майже фізично боляче.

— Дякую за вечерю. Сьогодні все було неймовірно смачно.

— Дякую тобі за компанію, Еміліє, — сказала Зоя. А потім додала: — Сподіваюся, Аремей незабаром приєднається до нас за спільним столом. Постарайся з ним поговорити. Впевнена, він не зможе тобі відмовити.

Я розгубилася від її слів і скомкано сказала:

— Я спробую щось із цим зробити.

Попрощавшись, я вийшла й попрямувала до своєї кімнати. Мені згадався монстр, який був готовий вибити стіну, і шлунок скрутило від страху.

Наївно було очікувати, що мені просто дадуть спокій. Зої хоче повернути до сім’ї дикуна-сина моїми руками. Незрозуміло тільки, чому вона вирішила, що в мене це вийде.

Раптом з-за кута мені назустріч вийшла Лаура. Дружина Естера Нікольсона справді виглядала хворою: її обличчя стало білішим за сніг, тонкі губи потріскалися, а під очима були темні кола. На ній був кімнатний халат і нічна сорочка, наче жінка щойно піднялася з ліжка.

— Ти маєш його звільнити, — прошепотіла.

Вона похитнулася, втрачаючи рівновагу. Я вчасно схопила її, не даючи впасти. Її шкіра обпалювала, наче розпечений метал.

— У вас жар. Вам треба повернутися до ліжка.

Але Лаура мене не чула.

— Ти маєш його звільнити. Ключ у тебе вже є. Знайди двері. Звір тобі допоможе.

— Який звір? Ви марите.

— Звільни його… Звільни, — шепотіла вона.

У цей момент одна зі служниць побачила нас і покликала на допомогу. Невдовзі з їдальні вибігли Естер із братом.

— Як вона тут опинилася?

— Я зустріла її в коридорі. Вона вся горить, — відповіла.

— У неї жар. Вона в маренні.

Він підхопив Лауру на руки й забрав геть від сторонніх очей.

***

Я прокинулася вночі від протяжного виття. То був не вовк і не собаки Аремея. Це був монстр, який мешкає в кімнаті мого нареченого. Сьогодні його пісня випромінювала таку тугу, що мені захотілося заплакати.

— Я вже думав, що ти не прокинешся, — пролунав котячий голос із підвіконня.

А два сяючі ока ознаменували присутність демона бажань.

— Хто це виє?

— Сама знаєш хто... Зараз саме час виконати нашу частину договору.