Розділ 2. Почуття та чутливість

Розділ 2. Почуття та чутливість

Гучний стукіт і протяжне виття розбудили мене серед ночі. Я підскочила з ліжка, прислухаючись до віддалених голосів.

У напівтемряві схопила халат, що лежав на спинці стільця, і накинула його поверх нічної сорочки. Треба було не гаяти ні хвилини.

Я швидко підійшла до дверей, прислухаючись до того, що відбувається. Тваринне виття прогриміло ще раз. Немов величезний пес співав свою жалібну пісню. І знову гуркіт за ним та звуки чоловічих голосів.

Натиснула на дверну ручку й вийшла в напівпохмурий коридор. Лише місячні промені через незакриті фіранки висвітлювали мій шлях. Звуки долинали з першого поверху, тож я вирушила до сходів. Завернула за ріг, як раптово дорогу мені перегородила величезна чоловіча постать.

Темрява скрадала риси Натана, але я відразу його впізнала. Його емоції були промовистими за слова. Хоча зараз до високої зарозумілості та почуття переваги додалося щось інше.

Тривога.

— Що ти тут робиш? Знову заблукала? — з глузуванням промовив і зробив крок уперед, перегороджуючи мені дорогу до сходів.

Я задкувала, Натан наближався.

— Мене розбудили шум і звіряче виття, — прямо сказала.

Його тут же пронизала досада та роздратування.

— Не вигадуй нісенітниці. Тобі наснився поганий сон. Повертайся в кімнату, обійми свого плюшевого ведмежа й не плутайся в мене під ногами.

Він був такий близький, що я змогла його розглянути. Темне волосся було скуйовджене. Замість сюртука на ньому була біла сорочка нарозхрист та спальні штани. Мимоволі погляд чіплявся за міцну мускулатуру, але я намагалася триматися й дивитися в очі арху.

— Я нікуди не піду, поки ти не скажеш, що сталося.

Він із хвилину мовчки пронизав мене поглядом. Шкода, що я не вмію читати думки, але напруга повисла така, ніби він вирішує: сказати правду чи простіше мене придушити.

— Пес Аремєя вибрався з клітки. Він ще десь тут. Якщо не хочеш бути з’їдена цією безмозкою тварюкою, краще повернися до своєї кімнати.

— Добре, — я хотіла зробити крок, але не втрималася й майже впала на підлогу.

Натан спеціально став на поділ халата, і я втратила рівновагу. Від падіння мене врятували міцні руки темного, що чіпко схопили мене за талію, обіймаючи.

Місце зіткнення відразу обдало жаром, нагадуючи про заборонений поцілунок. Наші обличчя відокремлювали лічені сантиметри. Тягуче бажання розвіялося по венах темного, навіюючи ті ж спогади.

Не встигла я звільнитися, як він міцно притис мене до себе, впиваючись в губи поцілунком. Внизу живота закрутилася туга спіраль.

Я наче відчувала дежавю.

Ті ж почуття, думки та відчуття. Ось тільки тепер усе було інакше.

Щоб осадити мерзотника, я боляче вкусила його за губу. У роті з’явився металевий смак крові.

Натан завив, відсахнувся, а я вислизнула з його рук.

Моє дихання все ще було рваним, я приходила до тями після нового потрясіння.

— Колючка, — зло прошепотів арх, витираючи кров із губи.

— Вдруге я на ці хитрощі не спіймаюся, — відповіла з викликом, шмигнула в кімнату, щільно зачинивши за собою двері.

Я притислась спиною до дверей. Навіть через стіни дар відчував бурю почуттів, які долали арха. І з усього різноманіття емоцій досада стала найприємнішою! Наче я була першою, хто поставив мерзотника на місце.

На жаль, це не заспокоїло темного, а ще сильніше розпалило. Сподіваюся, він відступиться від своєї ідеї, інакше на нього чекає серйозніше розчарування.

Натан ще недовго постояв біля дверей, а потім пішов. Я з полегшенням видихнула. Підійшла до туалетного столика, щоб запалити свічку. І коли полум’я освітлило кімнату, мене кинуло в холод.

Весь мій одяг був забруднений у крові, але я не відчувала болю. На мені не було ран, і єдина людина, яка могла мене забруднити, був Натан. Хоча він теж не був схожим на пораненого.

Що там відбувалося?

***

Натан

Гордячка.

Губа поколювала, але цей біль не можна було порівняти з тим, що діялося всередині. Напівкровка мені відмовила. Та як вона посміла?!

Спочатку повелася, як блудниця, мліючи в моїх обіймах. А тепер зображує із себе недоторканність.

Грає зі мною, набиваючи собі ціну. Але вона ще не знає, що від мене ніхто просто так не йшов. І не такі стіни руйнувалися. Емілія ще благатиме мене, щоб я увійшов до її спальні.

На колінах стоятиме...

Фантазія відразу підкинула кілька пікантних картинок із напівкровкою, від чого в штанах різко стало тісно.

Мені нічого не вартувало виламати двері, завалитися в її ліжко й до світанку вибивати з неї важкі стогони.

Чортова відьма!