Розділ 1. Прекрасне чудовисько

«Наречена для чудовиська»

Крістіна Логоша

Розділ 1. Прекрасне чудовисько

Я заблукала.

Величезний похмурий будинок, безликі коридори та жодної живої душі. За вікном щільний туман, крізь який не пробитися промінчику світла. Поки поряд темний арх — тут завжди буде темрява.

Для мене це дикість. Адже я прожила все життя під заступництвом світлих. А тутешні звичаї та спосіб життя для мене в новинку.

Якби не вимушений шлюб, ноги моєї не було б у цьому місці!

Але мій наречений володіє закладними розписками батька. І якщо я відмовлюся від весілля, то наступного дня тато опиниться в підземеллі Мерлента.

На жаль, весілля неминуче.

Від прикрості я прикусила губу. Думка про те, що я стала розмінною монетою, завдавала майже фізичного болю.

Несподівано одна з важких дверей рипнула й відкрилася. В отворі я побачила його! Аремей Шерман — красень, яких світ не бачив. Високий, із широким розворотом плечей та вузькими стегнами. Дорогий сурдут ішов у розріз із його сильним і міцним тілом. Чоловік  би чудово виглядав у формі військового чи робітника.

Аремей схилився над секретером, і пара темних хвилястих пасм впала на його обличчя. Погляд з-під густих темних вій був спрямований на папери. Він не помічав моєї присутності.

У ньому не було солодкості, він був по-чоловічому гарний: прямий ніс, окреслена лінія вилиць і пронизливі блакитні очі.

Ох уж ці очі…

Я багато часу провела, розглядаючи мініатюрний портрет майбутнього чоловіка, але так і не вірила, що він виглядає саме так.

У голові не вкладалося, що гарний, багатий і титулований аристократ може зацікавитися такою, як я! Світлою напівкровкою без приданого та й ще на межі банкрутства.

Раптом половиця під ногою рипнула, і Аремей підвів очі. Наші погляди зустрілися.

Я завмерла, наче злодій спійманий на гарячому. Переховуватися не було сенсу. Я натиснула на ручку й зробила впевнений крок назустріч. Нехай ми не представлені, але ми ж майбутнє подружжя. Може, зараз найкращий момент дізнатися один про одного?

— Вибачте, я не хотіла вас турбувати. Я приїхала сьогодні вранці й, здається, переплутала коридори. Будинок такий великий.

Він вирівнявся, обійшов стіл і сперся на кришку. Оцінюючи оглянув мене з голови до ніг.

Дар відразу відчув його емоції. Його крижана холоднокровність і пекуче бажання оголило всі мої рецептори! Вперше відчувала одночасно два абсолютно протилежні почуття в одній людині.

— Я зрозумів, хто ви, — промовив м’яким, м’яким басом. — Може, я зможу вам допомогти?

Його зовнішність, манери та тон приваблювали. Але те, що він відчував у цей момент викликало непорозуміння. Тут якась помилка. Не може людина одночасно бути черствою, як камінь, і палаючою, немов лава.

— Буду вдячна.

Він ступив уперед, щоб допомогти. І я встигла подумки вилаяти свій дурний дар, який збив мене з пантелику. Як раптом замість того, щоб відчинити двері ширше, Аремей їх зачинив.

— Адже ми не зобов’язані йти прямо зараз. Можемо затриматися на кілька хвилин.

Дар кричав, щоб я бігла з усіх ніг!

Але Аремей немов гіпнотизував своєю красою, і пропозиція здавалася зовсім невинною. Що гріха таїти, він був страшенно гарний і мені хотілося дізнатися ближче людину, яка дуже скоро стане моїм чоловіком.

Його крижані очі манили. Я не могла від них відірватися.

— У мене є пару хвилин, — несміливо промовила.

Але замість дружньої бесіди він різко придавив мене до дверей. Рвучко обхопив голову двома руками і припав до моїх губ. Дотик уст пройняло струмом. У поцілунку не було ніжності, лише палке бажання. Він владно відчинив мої вуста, таранячи зуби язиком і проникаючи в мій рот.

Наш перший поцілунок…

З мене наче вибили все повітря. Аремей жадібно пив мене, наче не міг насититися. Його натиск лякав і зваблював. Голова йшла обертом. Те, що відбувалося, здавалося чимось нереальним.

Я втратила контроль над даром і захлинулась у пристрасті Аремея. Ніколи раніше я не думала, що мене можна так сильно бажати.

Його руки чуттєво вивчали вигини мого тіла, поки почуття впереміш із даром п’яніли розум.

Чоловічі губи окреслили мою щоку й мазнули по вилиці.

— Ти досконалість, Люсі, — оксамитовим голосом прошепотів.

Мене немов окотили окропом.

Люсі? Люсі!

Я різко відштовхнула його. Від несподіванки він зробив кілька кроків, спантеличений моєю реакцією.

У цей момент двері відчинилися й на порозі з’явилася жінка віком моєї матері в дорогій ошатній сукні. Вона кинула на нас з Аремеем побіжний погляд і вимовила:

— Еміліє, нарешті я вас знайшла. Ми вже обшукали весь маєток.