Розділ 47

Максим

Дід кричить не своїм голосом на мене, я стою очманілий у шоці. Ще по дорозі з аеропорту мені подзвонили, і почався божевільний будинок. Брат з нами, та не менше за мене, хапається за голову.

- Як, вашу матір, до такого можна дійти? - дід нападає і скаженіє.

- Що ти віриш усьому? - у свою чергу, відбиваюся я.

- Отже, ти ще знущатися надумав? - не вгамується дід.

Затишшя настає ненадовго і тільки з приходом Діани у нашу розпечену обстановку, де чорт знає що відбувається.

- Ви мене викликали? - її голос тремтить, звертаючись до глави корпорації, а розгублений погляд звернений саме на мене.

Я насилу тримаюся, щоб не кинутися до Діани через весь кабінет. Сказати, як мені не вистачало її - буде мало. Непередбачувана дівчинка, така вона для мене. З нею я зміг відчути щось чисте, світле, раніше чуже, яке стало тепер необхідним.

Діана нервовими рухами поправляє волосся, переминаючись з ноги на ногу, поки їй дід не вказує на місце навпроти мене. Все що встигаємо, беззвучно прошепотіти один одному “Привіт”, і передати очима, наскільки хочемо залишитися одні. Скоріше б тільки.

- Ну якщо всі в зборі, тоді почнемо спочатку, - головний бос сердито хмикає, і повертає екран ноутбука, щоб бачили ми.

- Діду, це якась підстава, - не вперше намагається згладити сварку Назар.

- Я тобі тут не дід! Ти знаходишся не у мене вдома, а в корпорації!

- Гаразд, Петро Семеновичу, - я називаю як треба. - Що нам говорить цей лист? Всього лише наїзди заздрісників.

- Звичайно, для вас же завжди будь-яка проблема, це так, дурниця. Зайвий привід у барі напитися або що ще там у вас з розваг?... - не домовляючи, просто махає, мовляв, з вами і так все зрозуміло.

Доводиться самому вводити перелякану дівчину у суть навислої біди. Ще зранку не знав ні про що, щастя розпирало. Зараз же як підсмажений тут сиджу, і сверблять кулаки врізати автору безглуздого послання.

- Петру Семеновичу, - киваю на діда. - Вчора прийшов лист на пошту з вимогою заплатити круглу суму за мовчання. Суть у тому, що анонім вважає наші з тобою відносини... ем-м... фіктивними.

Очі у Діани розширюються від жаху. Але вона швидко бере себе в руки.

- Не уявляю, навіщо на нас наговорювати? - вимовляє вона, помітно блідніючи.

- Що незрозумілого? Грошей отримати! - гаркає на це дід. - Сума там чимала, вистачить на безбідне життя.

- Ми знаємо, що це не так, тоді чому нам хвилюватися? - я злюся, звичайно, але поки не відчуваю себе потопельником.

- Я з вашим онуком, тобто, з Максимом, тому що... кохаю його.

Після зізнання Діани, риси обличчя у діда трохи пом'якшуються. Тільки до кінця розборок не доходить. Це виявився не просто лист: захочете платите, а не захочете, то й так гаразд.

Там чітко прописано, що анонім в курсі фіктивності. На моє щастя без сильних подробиць. І ось, ті самі подробиці, обіцяють викласти на найпопулярніший канал у новинах. Якщо до сьогоднішнього ранку не відправити переказ, то нас чекають небезпечні "новини".

- Я спеціально вчора не став вас смикати, мені потрібен був час перевірити самому, - дід закриває кришку ноутбука.

- І? Що з'ясував?

Ті ж питання у Діани і брата.

- Я першим побачив статтю, і вже вийшов ранковий випуск. Вітаю, Максиме і Діано. Ви популярні. І поки ми не розберемося, у чому правда - нашу компанію привітати ні з чим. Акції на біржі різко впали, з нами розривають договори. Як вести переговори з директором, який навіть з нареченою всіх дурить?

- Досить мене звинувачувати! - не витримую. - Нікого я не…

Переривають мене двоє чоловіків, які заходять у кабінет. Помітно, що дід чекав саме на них, і тимчасово переводить увагу.

- Що з'ясувати вдалося? Нам вже можна давати спростування? Або, як дідька лисого, прибрати цей бруд?!

Тепер головний бос нападає на представників безпеки корпорації.

- Справа делікатна, - мнеться один з них. - Нам при всіх говорити?

- Так! Викликав вас сюди, отже, тут і видавайте, за що вам плачу!

- Як скажете, босе, - нервово киває другий, тремтячи перед грізним дідом.

Перед нами з'являються скріншоти відправника і записи з камер.

- Що це взагалі таке? - мої очі відмовляються вірити.

- Не може бути, - тягне брат.

- Ви точно впевнені? - дід за серце хапається.

Представники продовжують звітувати:

- За всіма відомостями збіг вказує на те, що Діана Віталіївна відправила статтю і домовлялася про випуск. Саме її називали. Отже, і лист з вимогою грошей теж від неї.

- І судячи з нашого джерела, ваш онук не міг бути знайомий раніше з нареченою.

Ойкання дівчини нас об'єднує за столом в одне - ми всі тепер втупилися на Діану.

Вона не могла! Не могла? Як же так…

Ну як у це повірити?!

І в той же час сума виглядала набагато значніше, ніж вартість її квартири. Якщо б вона захотіла…

- Я б ніколи так не вчинила, - вимовляє Діана твердо, вдивляючись мені в очі, і вкотре розтоплюючи серце сапфірами.

Струшую головою, інакше, знову нормально не розберуся, а просто схоплю її та винесу звідси. Бажано у саме закрите лігво, і відсутність ліжка мене не зупинить.

- Максиме, ти бачив заповіт? Ти... та я тебе... - дід переходить на хрип і завалюється на спинку крісла, втрачаючи свідомість.

Далі твориться жах. Відкладаю з'ясування до приїзду швидкої допомоги. Ми з братом трохи видихаємо тільки тоді, коли лікар нас переконує, що все під контролем. Приступ у діда не критичний, зроблять все для порятунку. Старого бійця справедливості забирають на ношах. А співробітники мені у спину перешіптуються, що це я його довів, бо пригрів змію на шиї.

Хто саме ця змія, здогадуватися не доводиться. Носився я тут з однією дівчиною, думав про неї, та я на все був готовий заради своєї помічниці.

- Назаре, я хочу сам розібратися, - виганяю брата, щоб залишитися з нею наодинці.