Розділ 42

Максим

Переговори закінчуються успішно. Ми отримуємо ліцензію на розміщення розважальних центрів у новій мережі готелів. Нам подають келихи і приносять тацю з фуршетом для символічного святкування угоди.

- Ти вже бачив, що дід начудив? - тихо запитує Назар, коли власник готелів відходить до своїх представників і нас не чує.

- Що він міг ще викинути?

Дід на переговорах був присутній. Начебто, нічого такого не зробив.

- Та не тут і не зараз. Вчорашнє інтерв'ю?

- Ні, я вчора... - згадую, що не до діда мені було. - Кажи скоріше? Досить тягнути.

- Там програма була на тему розвитку компанії. Всяка нісенітниця з купою реклами. Ну і ведуча запитала про приймачів бізнесу, типу про нас.

- І що? Назвав нас, як завжди, недоумками?

З діда станеться. Ганьбив так і не раз.

- Зараз ми в компанії, настільки не буде шкодити, - гмикає Назар у свій келих. - Він сказав, що онуки його спадкоємці. І що для нього важливо, щоб ми стали розсудливими, одружилися. Таким спадкоємцям він зможе довіряти.

- Отетеріти, - видихаю я.

- Не тобі, а мені. Старшого онука хвалив. Сказав, що ти його порадував. Твоя афера спрацювала, брате.

Назар штовхає мене в плече, мовляв, молодець, відмінно спрацював мій обман.

- Вже не зовсім афера…

- Це у якому сенсі? Знову проблеми? - брат не розуміє до чого я, лаючись під ніс.

- Якщо назвати проблемою, що я запав на свою фіктивну наречену, то так.

- Серйозно? - придивляється до мене. - Ні, ти жартуєш. Або все ж таки, справді?

- Поки рано щось говорити. Але ми ніби як почали стосунки без…

На останньому слові нас перериває один з представників власника готелів. Необхідний підпис додаткових документів. Назар кидає на мене косі погляди, і бачу, як він тисне в собі сміх. Обстановка не та, щоб голосно сміятися. Будь ми не в залі повному ділового народу, от би хтось реготав над змінами у моєму ідеально продуманому плані.

Повертаюся до себе в приймальню.

Те відчуття, що я не з Діаною, а з Тимом почав зустрічатися.

- Вам дзвонили з п'ятого і дванадцятого центру. На підпис принесли документи. Скажіть, коли можна занести? А каву готувати? Щось замовити з доставки?

- Тиме, пригальмуй, - від його базікання закладає у вухах. - Діано, з тобою що?

Я увійшов, вона навіть голову не повернула. Перед тим, як пішов, сама ж мене обіймала.

- Нічого, я працюю.

І пальцями спритно по клавіатурі стукає.

Заглядаю в її монітор комп'ютера. Він взагалі не світиться.

Та-а-ак... зрозуміло, що аж ні чорта незрозуміло.

- Діано, твоє завдання зараз зайти у мій кабінет, - відправляю свою непередбачувану помічницю до себе.

За нею зачиняються двері, і тоді вже Тиму доручаю зробити необхідне замовлення.

Входжу до себе і вимагаю пояснити, що сталося під час моїх переговорів.

- Дві години тому ти не дивилася ображено, - вказую пальцем на сумні очі кольору сапфіра.

- Я і зараз не це... Нормально все, босе.

- Діано! - гарчати доводиться. - Ти граєш зараз.

- Як ти помітив? - тепер її погляд насторожений.

Вона такою маленькою здається і беззахисною, що хочеться згорнути шию тому, хто образив.

- Нагадую, на всякий випадок. Ми з тобою в парі грали весь час. Вже я-то знаю всі твої прийомчики прикидатися. Зараз переграєш, слабенько стараєшся.

Спеціально її виводжу. Інакше засяде в своїй шкаралупі, що й не витрусиш.

- Ах, це я переграю? Ну, чи знаєш, - від колишньої холодності немає і сліду, тут же кігтики випускає. - Сам ти граєш і даєш мені надію! Зрозуміло?

- Ні.

Спокійно хитаю головою, чим ще сильніше її злю.

- Говорив про те, що спробуємо, по-справжньому, а сам... сам зі своєю Кариною спілкуєшся або ще й зустрічаєшся.

Отакої! Це вже серйозні звинувачення пішли.

- У телефон мій дивилась?!

- Ні, ні, я і не думала, - під моїм обуреним поглядом, дівчина виправдовуватися починає: - Прибирала з твого столу, а в цей час дзвонила вона. Не буду ж я витирати стіл з закритими очима.

Тільки з Діаною у мене таке можливо. Хоч фіктивно, хоч по-справжньому, грім у будь-який момент нагряне. Але по-іншому і я не можу. З нею не можу. Діана чіпає мене, хвилює своєю безпосередністю.

І з нею я гублюся іноді, як хлопчисько. Зовсім здурів вже з-за гарненької дівчини.

Просто підходжу до неї і згрібаю, міцніше притискаючи до себе. Вона дихає мені у груди, сопе і про щось бурмоче. Тільки мені добре її відчувати поруч.

- З якими ти очима витираєш стіл, вирішуй сама. Але довіряти мені ти повинна з відкритими. Я розлучився з Карою, вона у минулому. Більше про неї чути не хочу.

Ну я не майстер сюсюкатися з жінками. Мені простіше сказати прямо і як є.

- Сама подумай, навіщо б я пропонував тобі, моїй і так нареченій, зустрічатися?

- Максиме, пробач, - її голос пом'якшується, і піднімає до мене обличчя з сяючою посмішкою. - Надумала всього. Вона вся така з себе, а я ж ні.

- Боронь Боже, тобі стати схожою. Для мене ти така одна, Діано. Сама неприступна і в той же час близька.

Щодо Карини, згоден, стежить за собою. Не вилазить з салонів, за модою одягається. Але так вона звикла, будучи в минулому професійною ескортницею.

Діана інша. У ній змішалося бунтарство дикунки зі зворушливою ніжністю дівчинки. Мені б більше на неї розлютитися за напади з моїм телефоном. Але ось, вже таю, варто було Діані тільки посміхнутися. І я можу відрізнити, що зараз вона не грає.

- Гаразд, давай забудемо, що я бачила. Мені потрібно навчитися вірити, можливо, для мене це непросто.

Не те я б хотів почути, але краще щирість, ніж брехня.

Каламутну історію з її колишнім мені вдалося дізнатися. Здогадуюся, що в ньому і є такий привід.

- Обіцяю бути з тобою чесним хлопцем, босом і фіктивним нареченим.

До клятви докотився. Кажу ж, здурів.

- Ого, скільки вас! - сміється Діана.

- І ми всі хочемо поцілунку!